Одним з цих особистостей є Андрій Жолоб, львівський пластун, що до повномасштабного вторгнення працював лікарем-травматологом та творив український панкрок в гурті “Бетон”. Опісля початку великої війни він долучився до сил оборони і 2 роки служив командиром медичної роти 46-ї окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ Збройних сил України.

Зараз Андрій очолює Львівський центру надання послуг учасникам бойових дій та продовжує робити музику в складі гурту “Бетон”, що на початку квітня опублікував новий альбом “Юніті”. Також до того, на початку 2022 року “Бетон” випустив переспів пісні одного з найвідоміших в світі панкрок-гурту “Сlash”! Пісня отримала назву “Kyiv Calling”.

До Дня першої пластової присяги ми взяли інтерв’ю в Андрія про його шлях, лідерський спосіб життя ледь не всюди та роль Пласту в такому житті.

З чого для Тебе почався Пласт? Пригадай момент, коли Ти вперше відчув, що це твоє.

Андрій
Пласт для мене почався в 11 років, у 1992 році. Мій сусід Дмитро жив поверхом нижче у будинку, в який ми щойно переїхали сімʼєю з Левандівки (у 90-і - бандитського спального району Львова) Дмитро розповів що вже двічі ходив на сходини в якусь організаціПласт для мене почався в 11 років, у 1992 році. Мій сусід Дмитро жив поверхом нижче у будинку, в який ми щойно переїхали сімʼєю з Левандівки (у 90-і - бандитського спального району Львова) Дмитро розповів що вже двічі ходив на сходини в якусь організацію Пласт, розповідав що там класна компанія - сліди вивчають, вузли вʼяжуть і тд.

Ну я завжди був схильним до авантюр, тому без вагань підписався, потрапив в гурток «Бобри» куреня УПЮ ч. 23 імені Степана Бандери і залишився там аж до старшопластунства.
Коли вперше відчув? На таборі «Гуляйполе» 1993 року неподалік села Дубина Сколівського району.ю Пласт, розповідав що там класна компанія - сліди вивчають, вузли вʼяжуть і тд.

Ну я завжди був схильним до авантюр, тому без вагань підписався, потрапив в гурток «Бобри» куреня УПЮ ч. 23 імені Степана Бандери і залишився там аж до старшопластунства
Коли вперше відчув? На таборі «Гуляйполе» 1993 року неподалік села Дубина Сколівського району

Як Пласт вплинув на твою готовність брати відповідальність — на війні, у цивільному житті, в роботі з ветеранами?

Андрій
Ну по перше мушу сказати що військо і війна для мене не стали чимось вражаючим і надміру стресовим. Було таке враження що я приїхав на ще один пластовий табір, просто тут ще й намагалися мене і побратимів вбити.

Я зустрів немало пластунів на бойових дорогах, зокрема Ромка Лозинського. І всі власне казали таке ж - дивні якісь тут змаги і гутірки на цьому таборі)
Щодо відповідальності - так, тут однозначно була база Пласту в довірі мені різних посад (гурткового, курінного судді і зрештою курінного). А саме військо навчило мене відповідати за життя і здоровʼя мого особового складу і пацієнтів.

Я командував медичною ротою 46 ОАЕМБР, у нас така була класична ранкова фраза «ну шо пацани, поїхали помирати». Але маємо щастя що практично ніхто з нашого підрозділу досі не постраждав.

Ти щодня працюєш із ветеранами. Чи бачиш ти, що пластові цінності або досвід, здобутий у Пласті, можуть підтримати людину після повернення з фронту?

Андрій
Ну тут певне таки це загалом цінності здобуті впродовж життя: це і виховання батьків, і Пласт, і книги з домашньої бібліотеки.

Підтримати людину, яка повернулася з фронту, можу зокрема тому, що був сам на фронті. Так працює принцип «рівний-рівному», людина з бойовим досвідом повністю відкривається зазвичай лише людині з таким же бойовим досвідом.

В інтерв’ю раніше Ти згадував, що Пласт допоміг Тобі вистояти на війні. Коли пластові навички та цінності виявлялися найбільш важливими для Тебе?

Андрій
Пласт мене навчив невибагливості. Це найважливіша і найпотрібніша вмілість на війні.

Коли ти можеш облаштувати собі і своєму особовому складу побут в напіврозбитому дитячому садочку, коли вмієш приготувати з кількох продуктів смачну вечерю, коли можеш на гітарі хлопцям зіграти невідомих для них українських пісень, яких навчився на Святах Весни.

Зрештою коли можеш пояснити як підібрати спальник, як завʼязати потрібний вузол, як обрати добрий туристичний газовий пальник - то все пластовий досвід.

Що для Тебе сьогодні означає пластова присяга, після всього що Ти пройшов? В чому її важливість для Тебе?

Андрій
Пластова присяга - це по суті база правил поведінки українського воїна.
Захищаючи державу - ти вірний Богові і Україні (і собі також); ти допомагаєш іншим - практично кожну хвилину і ти слухаєшся проводу.

Все максимально чітко і зрозуміло 🫡🤘

Батько Тараса, Юрій Ференцевич, протягом усього свого життя боровся за українство: був членом дивізії Галичина, за активну українську позицію у 1944 році потрапив у полон, згодом був вимушений емігрувати через радянську окупацію. У Америці Юрій розвивав Пласт і керував товариством Броди-Лев, яке працювала для збереження пам’яті про вояків дивізії Галичина. Тож цілком природно, що батькова любов до України вплинула на сина.

Цього року у лютому — десяті роковини по смерті Юрія Ференцевича. У пам’ять батька і для того, щоб продовжити його справи, Тарас проводить кампанію зі збору 10 тисяч доларів на підтримку Пласту в Україні.

До Пласту Тарас приєднався на початку 80-х у Нью-Йорку. Відтоді і зараз є активним: пластував у юнацькому віці, організовував табори та виховував пластові гуртки. Звісно, приналежність і любов до України є значно ширшою, ніж єдиний факт проживання на певній території. Ми поспілкувалися з Тарасом, щоб показати, яке значення для людини може мати міцна громада, як Пласт вплинув та впливає на його життя.

— Чи можеш простежити, як пластовий досвід в юнацькі роки вплинув на тебе?

— Наш перший зв’язковий був Петро Содоль (пластун, який заснував навчальний табір для повнолітніх волонтерів. Табір відбувається щороку вже понад 40 років і на ньому вишколювалися сотні пластових виховників). Після нього прийшов Юрій Савицький. У них ідея Пласту та самовиховання була дуже сильною, тому ми мали ту відповідальність — чим старшими ми були, тим більше обов’язків ми мали. І ще ми мали чудовий особистісний приклад.

— Ти також був виховником, розкажи про свій досвід?

— Я продовжував цю ідею, що треба мати довіру до молодих людей, а не обмежувати їх. Так молоді люди робитимуть помилки, вони всього ще не знають — і тому їм потрібно довіряти і підтримувати. Ліпше відбирати, якщо треба, ніж із самого початку нічого не давати. 

Ось так я підступав до своєї виховної праці. Звісно, треба звертати увагу на помилки, десь дати чітке завдання, десь більше допомогти, ніж хотілося б.

Дійсно, виховання у Пласті ліпше назвати самовихованням, організація ж створює для цього сприятливі умови. Найважливіші з них:

• діти діляться на невеликі групи 6-8 у кожній, які називаються гуртки
• у гуртках кожен має свої обов’язки (наприклад, відповідає за поширення інформації чи обліковує кошти гуртка)
• таким чином з наймолодшого віку діти вчаться відповідальності, роботі у команді
• крім цього декілька гуртків об’єднуються у курені. Разом із повнолітніми виховниками створюється середовище, у якому старші підтримують та навчають молодших, а молодші — мають приклад і нові знання.

Треба мати довіру до молодих людей, а не обмежувати їх.

Окрема важлива складова виховання у Пласті — це життя у природі: літні табори у наметах чи мандрівки. На перший погляд — це доволі непрості випробування: ночівля у наметах, польова кухня, щоденні обов’язки, які вимагають лідерства і впевненості. Але такі випробування загартовують і готують до життєвих викликів. І що найцікавіше, у Пласті діти проходять через ці випробування через гру, разом зі своїми друзями та під наглядом виховників.

Тараса нещодавно покликали організувати Ювілейну Пластову зустріч у 2022-му році і звісно, він покликав своїх колишніх вихованців допомогти. Тарас жартує, що вони вже мають своїх дітей і він тепер той, хто каже “О, я знаю твого тата!”, коли приїжджає на пластові заходи.

— Чим займаєшся у Пласті? І у професії?

— На загал я підтримую молодших у їхній пластовій праці: порадами, ідеями, фінансово. І також стараюся плекати зв’язок з Україною і розповідати про різні досягнення.

За професією я педагог, моя спеціалізація — Experimental Education. Сенс у тому, щоб навчатися через випробування замість навчання тільки через книжку.

— Це доволі подібно до Пласту.

— Так! Свою першу магістерську працю я писав про виховання і черпав багато з пластових джерел.

— Ти народився у Сполучених Штатах і відчуваєш себе українцем. Розкажи, чому цей зв’язок зберігся?

— Я думаю, то завдяки батькам і громаді, у якій я виріс. Де б я не їздив, я мав знайомства через українство і через Пласт. І завжди мав притулок. Тяжко описати, яке це є почуття безпеки, що маєш майже відразу опору і довіру від тих, кого раніше ніколи не зустрічав. Бо хтось був поручителем, хто розповідав, ким ти є і що можна тебе прийняти, підтримати, довіряти тобі. Пізніше я зрозумів, що решта світу так не живе і я розумію, яке маю чудове життя.

До речі, коли ми виростали в Америці, ми були українці і потрібно було не раз поправляти ще у школах, яка є різниця між Росією і Союзом, і Україною. Як можна не знати, яка є різниця?

— Чому підтримуєш Пласт, УКУ та інші українські ініціативи?

— Я нетерплячий (сміється). Мені подобається, що майже одразу є очевидні результати: і на національному рівні, і у розвитку окремих особистостей. Я бачу результати завдяки Пласту та УКУ в змінах держави, вибудові суспільства у відновлені довіри одне до одного. Це чудово бачити у лавах провідників змін у суспільстві держави, яка мені рідна.

Сьогодні Пласт існує у 153 містах і налічує майже вісім тисяч дітей різного віку. З ним займаються орієнтовно дві тисячі волонтерів. Завдання Пласту — показати дітям, як це бути відповідальним громадянином своєї держави. Адже порядні, ціннісні та професійні громадяни зможуть розвивати нашу країну на краще.

Ти також можеш підтримати Пласт на зручну суму. Найбільший виклик для Пласту — це знайти та навчити волонтерів, які займатимуться з дітьми і творитимуть для них ціннісне українське середовище, про яке розповідав Тарас Ференцевич.

Більше про пластову методику та результати нашої роботи розповідаємо на нашій сторінці:

Катерина Яковчук-Бесараб
Вчителька

У Пласті люди одночасно можуть бути керівниками й підлеглими. Наприклад, пластун, який очолює свій курінь (групу юнаків чи юначок) може бути в команді організаторів пластової події. Це навчає молодь бути гнучкими, перемикати відчуття своїх повноважень, випробовувати різні ролі й розуміти, як почувається людина на тій чи іншій посаді.  

На відміну від школи, де є конкретний параграф, де потрібно знайти точну відповідь або математична задача з конкретним результатом, у Пласті часто ставлять “задачі без правильної відповіді”. Планування діяльності будь-якого рівня в Пласті — це задача з тисячею відповідей, бо кожна з ідей може розвинутись в цілий проект. Це тренує творчий підхід.

Оточення в Пласті весь час змінюється. Спершу це гурток, у який потрапляє дитина, він розширюється до пластунів і пластунок з куреня і міста. Згодом пластуни їздять на події, що проводяться на рівні всієї України й дитина з Харкова може проживати два тижні в таборі з пластунами з Львівщини. Так тренуються так звані soft skills. Це вміння шукати компроміси, домовлятись, відстоювати свою ідею, презентувати себе. Для порівняння: у школі діти весь час проводять в оточенні свого класу, яке практично незмінне протягом років. 

Пласт — це модель кожної фірми чи структури в позапластовому житті. Навіть на рівні гуртка діти розуміють, що є окремі різні ролі (діловодства), не можуть всі бути керівниками одразу. Кожен робить свою частину, яка разом з результатами інших творить ефективну роботу цілої команди. У школі такого немає, бо всі учні рівні між собою і над ними босом стоїть вчитель.

Пласт — це набір можливостей і кожен формує своє пластування на свій смак. Хтось робить управлінську кар’єру (гуртковий, курінний, станичний…), хтось їздить по крайових таборах і фанатіє від нових знайомств, хтось організовує нові заходи, хтось просто інструктор. Це як шведський стіл, де кожен відвідувач з того ж набору страв робить свій сніданок. 

До того ж, у Пласті є змога приміряти на себе різні ролі й визначитись зі сферою, в якій тобі цікаво і ти успішний. Наприклад, розумієш, що тобі не комфортно брати відповідальність за всіх (гуртковий), але ти крутий інтендант, тобто відповідаєш за приготування їжі. Те саме з вмілостями, які є “пробниками” різних професій. Пробуєш трохи, якщо цікаво, можеш заглибитись в це в більш професійній секції.

Ольга Юрчишин
Менеджерка проєктів в ГО "Освіторія"

Пласт дає відчуття приналежності до “своїх”. Тут за виглядом однострою, ступеню, відбутих таборів зрозуміло, що ти “свій” серед “своїх”. У Пласті здобувається досвід роботи в команді. Іноді це можуть бути зовсім незнайомі люди, але якщо вони пластуни, то це твої друзі. Навіть звертання за замовчуванням “друже”, “подруго” відразу дає розуміння позитивного ставлення. 

Мені подобається, що в Пласті є вмілості — ти можеш набратися елементарних знань в тій чи іншій галузі, і завжди це буде практика. Ти можеш краще зрозуміти, що твоє, а що не “чіпляє”, але тепер ти точно це знаєш. 

Вміння комунікувати й співпрацювати також проявляється під час здачі пластової проби — вимог на здобуття вищого ступеню. Одному виконати всі вимоги точно не вийде, треба мати достатньо навичок, щоб переконати інших робити той чи інший проект, бути готовим самому втягуватися в ідеї інших. 

У Пласті ти стаєш відкритим до досвіду. Ти точно не будеш ідеальним, але знатимеш сам для себе, чи зробив ти “все, що в твоїй силі”. І ця звичка оцінювати себе з такої точки зору — безцінна. 

Марічка Берізко
Вчителька української мови

Найперше, що дає Пласт дитині — це якісне україномовне середовище. В умовах, де діти дуже рідко чують українську мову в повсякденному житті, Пласт приховано, ненав’язливо допомагає дитині заговорити, вивчити, зрозуміти її. У школах стандартні уроки не мотивують дитину говорити українською, а Пласт — це  природне середовище, яке дає цю мотивацію і практичне застосування нашої мови.

Те, що важко забезпечити в умовах школи — це самостійність. Пластова програма побудована таким чином, щоб кожна дитина брала на себе роль лідера й відповідальність за свої вчинки, вчилася взаємодіяти в колективі. Найкраще це проявляється, звичайно, на таборах. Діти покидають рідний батьківський дім і таборова програма сприяє тому, щоб дитина розвивалася всебічно й зазвичай самостійно. Коли їм доводиться обирати, що сьогодні одягнути, або як вирішити ситуацію з іншими дітьми. 

У Пласті закладаються дуже хороші цінності. У школі вчителі мають обмежений час і  допомагають здобувати знання, а от Пласт дає розвиток емоційної складової і ціннісних елементів. Навіть певні норми поведінки в суспільстві допомагають дитині більше дізнатися про себе й краще взаємодіяти в оточенні. Такі соціальні навички неймовірно “прокачуються” у Пласті.

Виховання в Пласті дає можливість повірити в себе й свої сили. Пласт створює умови, де ти можеш тестувати свої вміння, навички, уподобання, хобі й отримувати фідбек від твоєї виховниці, від тих, де тебе підтримують і допомагають.  

Про усвідомлений підхід до вишивки, участь у конкурсі Ukrainian Fashion Week (спойлер – не дуже вдалий) та вплив Пласту на її проєкт “Руками” –– читайте у нашому інтерв’ю. 

Все вийшло з… другої спроби

–– Розкажи, як все починалося ? 

Ідея зробити власний бренд виникла в мене ще під час навчання в коледжі Труша. Однак я не знала, як до цього підійти локально. Спочатку  вирішила випускати класний контент про вишивку. І через нього – мати індивідуальні замовлення. Так я зробила… аж одну вишиванку. І загнулася. З’ясувалося, що люди не готові платити дорого за ручну річ. Щоб вишити сорочку – треба десь місяць часу. Плюс кілька зустрічей, щоб затвердити усі нюанси. Після своєї першої виготовленої сорочки (це була чоловіча вишиванка), я зрозуміла, що я йду в такий мінус з часом, і зі всім решта, що вирішила цим не займатися. 

–– Але таки вирішила спробувати вдруге. Чому? 

Я пішла в SMM, і коли почала працювати з грошима, які інші вкладали в свій бізнес, зрозуміла, що все влаштовано трохи по-іншому. У березні цього року, на початку карантину, побачила конкурс для молодих дизайнерів від Ukrainian Fashion Week. Тоді собі подумала: “Зроблю колекцію під цей конкурс і завдяки їй зможу вистрілити”. Якщо опускати деталі, то на цей конкурс мене не взяли. А колекція залишилася. 

–– Чому Ukrainian Fashion Week відмовили та як ти відреагувала на це? 

Мені відмовили, бо я для них не формат. Їм не треба такі «носибельні» штуки, їх цікавить більше якийсь космос, феєрія і т.д. Після невдачі, я спочатку наче як «впала». Але майже одразу обтрусилася і піднялася. Бо зрозуміла, що це навіть добре –– не витрачатиму часу на конкурси, а буду думати про своїх клієнтів, продавати та розвивати колекцію далі. Зрештою, я перестала працювати в SMM і почала свою справу.

Чому кожному потрібна “усвідомлена вишиванка”

–– Вибір вишиванок сьогодні дуже великий. Чим відрізняються твої?

На перший погляд ринок здається дуже заповненим. Але за пів року моніторингу близько сорока брендів етноодягу, помітила, що часто ними займаються не дуже професійні люди. Часом, ескіз формують на пальцях –– ось тут у мене будуть пташки, тут будуть соняшники, тут буде щось ще. І все. Часто виробники намагаються зекономити та роблять однотипні сукні. На запах, широкий рукав, тоненький манжет, однаковий виріз –– це якщо про машинну роботу. 

Тут не йдеться про вишивку як таку. Мені здається, що вишиванка не може бути повноцінною, якщо вишита не вручну і ти не розумієш символів, що на ній нанесені. Тоді вона втрачає сенс. Раніше вишивали з певною метою. Умовно, дівчина могла вишити собі певний орнамент на здоров’я, коли хворіє. Чи, наприклад, коли хоче одружитися, чи народити дітей. Вишивка жила, в ній закладали сенс. Навіть бувало, що жінка, яка раніше мала на своїй вишиванці орнаменти для народження дітей, могла згодом їх випорювати. Наприклад, після п’ятої дитини ?. 

Велику роль на старих вишиванках відіграє як розміщений орнамент. Куди йде акцент –– рукава, груди, манжети. У якій кольористиці це подається. Для старих вишиванок бралися всі кольори довкола себе. Наприклад, вишивка типова для Карпат –– барвиста. Там багато зеленого, коричневого. Бо це все –– гори, квіти, земля. 

Дуже часто усі ці вишивки видирають з контексту. Припустимо, є якийсь орнамент з ромбом. Лінивий виробник змінює техніку, замість ромбу розміщує хрестик та застрочує все машинкою. І все втрачає сенс. Або ж, є випадки, коли вдаються до крайнощів та роблять дуже яскраве осучаснення. Наприклад, ріжуть старі вишиванки, добавляють 100500 сіточок –– і готово. 

Мене завжди дуже дивувало, що інші не підходять до цього комплексно. Віддаючи людині річ, я можу розказати що зображено на орнаменті, звідки він пішов і що він має принести власнику згідно з традиціями. Для мене це цінно і важливо. 

–– Щоб забезпечити таку якість, ти працюєш з кожним клієнтом окремо?

Я хотіла робити ательє та супроводжувати кожного клієнта у виборі тканини, орнаменту, кольорів. Але вирішила відходити від індивідуальних замовлень. Навпаки –– буду формувати хороші цілісні колекції зі своєю ідеєю. І клієнт зможе обрати вже сформований виріб.

Етноодяг на кожен день

–– Розкажи про колекцію, яка є зараз. Що вкладала у неї? 

Насамперед, орнамент там –– з одного рушника Східного Поділля. Він є і типовий, і нетиповий для того регіону. Там  прадавні символи – хвильки, безкінечники. 

У цій колекції мені важливо було показати, що етно-одяг можна носити не тільки з підборами на випускний чи перший-останній дзвоник. В ньому можна гуляти містом, ходити на побачення, пити каву. Мені хотілося осучаснити вишиванку до буденного використання.

–– Чи потрібно чекати, щоб отримати вишиванку з колекції? 

Я відшиваю кілька тестових варіантів, щоб відфотографувати. Їх є можливість купити одразу, якщо вам підходить розмір. Доречі, першу вишиванку колекції купила харківська пластунка –– завдяки підтримці та репостам пластової спільноти.

Наступні замовлення відшиваються індивідуально. Я завчасно попереджаю покупця скільки потрібно зачекати, спираючись на досвід створення тестового зразка.

–– Вже є ідеї щодо наступних колекцій?

Взагалі, це “інсайдерська” інформація. Але дечим можу поділитись. Я дуже часто чула, що хорошої львівської вишивки немає. Суто львівської. Є довкола, з регіонів. Але суто львівської – ні. Тож, хочу зробити львівську вишивку на жіночих сорочках. З наповненими руками і вишивкою за мотивами місцевих писанок. Орнаменти писанок та вишивки дуже часто перетинаються, бо всі вони походять з Трипілля.

Спільнота, що надихає 

–– Як Пласт вплинув на твою справу?

Його участь дуже велика. Зараз три з трьох індивідуальних замовлень –– це пластуни. Замовлення першої колекції –– це пластуни. За запрошенням пластунки, я зробила сорочку для Ірени Карпи, яка популяризує українські бренди одягу. Коли я вперше запостила в фейсбуці про бренд “Руками”, то перші коментарі, лайки, відповіді –– були від пластунів. Пластуни та пластунки загалом не скупляться на хороші слова і радіють одне за одного. Я теж так ставлюся до брендів пластунів. Бо коли хтось з нас щось запускає, на мою думку, –– це завжди про якість та цілісність.

Я знала, що максимально позитивно відреагують мої подруги з пластового куреня “Ті, що греблі рвуть”. І так, справді. Вони одразу “закидали” мене радісними повідомленнями в приват –– “ну, нарешті, ти почала про це говорити!”. Мій телефон розривався від сповіщень. Пам’ятаю, я тоді сиділа зі своїм хлопцем, який не пластун. Про сповіщення він спитав: “що там Греблі пишуть?”, –– сто відсотків знав, що це Пласт. 

Мої подруги з куреня –– це про бажання не боятися, відкритися. Дівчата завжди цікавляться, чим ти живеш. Вони завжди казали – блін, я хочу вишиванку від тебе. І вони мене цим дуже надихнули. 

Коли я отримала відмову від Українського тижня моди, я сумувала через це. Саме в цей час ми з Греблями організовували прямі ефіри в фейсбуці, під час яких розказували про свої проєкти. Коли була моя черга, то дівчата завалили мене коментарями «хочу красиву вишиванку від Климчишин». Потім взагалі почали дзвонити по телефону. Від того стало тепло і я зрозуміла, що треба рухатися далі. 

Щоб власна справа почала приносити хороший дохід –– потрібно багато працювати. В мене попереду довгий шлях і натхнення дуже потрібне. Дякую Пласту за товариство, яке може так мотивувати. 

Дізнатись більше про проєкт “Руками”:

Пласт –– середовище друзів та українства. Дізнайся про нас більше у Facebook:

“Я можу своїм внеском підтримувати майбутнє, не вирішувати проблеми тут і зараз, які горять, а підсилювати виховання молоді, яка буде управляти змінами, буде змінювати цю країну”.

Сьогодні Пласт зіштовхнувся з великими викликами, про які розповіла Оля Герус. Організація активно розвивається і ми прагнемо досягнути балансу у поширенні Пласту як на заході, так і півдні, чи сході України. Внески, якими ви підтримуєте Пласт часто можуть посприяти створенню цілого осередку. Раніше Пласту у Херсоні не було, та завдяки підтримці Олі та інших благодійників, тепер там створено осередок і відбувається виховання молоді за пластовими цінностями. Як це сталося, читайте в інтерв’ю. 

Я в 12 років прийшла у Пласт і дотепер залишаюся активною в організації. Саме тут я розумію, що Пласт — це середовище, яке дає змогу дітям, підліткам, молоді, дорослим людям якнайкраще розвинути свій потенціал, навики й разом у середовищі зі спільними цінностями творити зміни в Україні. 

На своєму шляху в Пласті я мала достатньо ролей. Спершу відповідала за гурток (групу з 10 дітей), коли була частиною з них. Потім я відповідала за  новацтво, за фінанси в Україні і одного дня я зрозуміла, що я готова й хочу допомагати Пласту більше. Тоді стала головою Крайової Пластової Ради. Зараз я належу до такого судового апеляційного органу, у який пластуни подають запити, якщо вони бачать, що порушуються пластові цінності, або хтось не відповідає їм. Між тим я є членкинею різних робочих груп. Зокрема, групи, яка працює над компетентностями в Пласті. 

Виклики, з якими зіштовхнувся Пласт сьогодні

Зараз одним з великих, як на мене, викликів для нашої організації є ті виклики, з яким зіштовхнувся весь світ — це невизначеність. Covid приніс зміни в нашу діяльність. Ми всі не можемо бачитися так часто в ті способи, як нам би хотілося. Тому пластунам доводиться перенавчатися і звикати працювати з дітьми й молоддю онлайн. Відповідно нам треба переглянути наші підходи до роботи з дітьми, допомогти їм залишатися вмотивованими, продовжувати сидіти біля комп’ютерів, але також давати змогу й вчити пізнавати світ самостійно наскільки це безпечно й можливо. 

Інший виклик, що стоїть перед Пластом — це фінансовий. Зараз, як ніколи, Пласт почав розвиватися, рости, налагоджувати внутрішні процеси й це все вимагає ресурсів, людського часу й ми вже настільки велика організація, що тільки волонтерством ми не можемо отримати всіх потрібних нам результатів. І для організаційного розвитку і управління процесами нам потрібні кваліфіковані люди в різних куточках України. Тож питання фінансування і підтримки Пласту, залучення спонсорів і благодійників, як на мене, є другим важливим викликом Пласту. 

Чому варто підтримувати Пласт

Кожного разу, коли в мене всередині починається хвилювання: я дивлюся новини, мені стає тривожно за долю України і я не знаю як допомогти, кожного разу в цій ситуації я роблю благодійні внески. Я розумію, що я не можу вийти на всі акції протестів, які зараз відбуваються в Україні, бо їх багато, я не можу підтримувати всі ініціативи, я не можу розуміти все, що відбувається, але я можу своїм внеском підтримувати майбутнє, не вирішувати проблеми тут і зараз, які горять, а підсилювати виховання молоді, яка буде управляти змінами, буде змінювати цю країну. Тому я думаю, що кожного разу, коли у вас виникає відчуття безвиході чи безпорадності й ви не знаєте, як допомогти в цій невизначеній ситуації, у якій ми зараз живемо — варто зробити благодійну пожертву. Роблячи щомісячні благодійні пожертви, я десь згадую Ярослава Мудрого й старі часи про “віддати десятину”. Я точно не віддаю десятину Пласту, але для мене ця сума підтримки дає розуміння  стабільності й впевненого завтра, яке буде в пласті й допоможе планувати подальші перспективи. 

Розвиток осередку в Херсоні

Пам’ятаю, що коли була остання Благодійна ватра Пласту, я думала про якийсь більший внесок, що я можу робити окрім моїх щомісячних пожертв і тоді я зрозуміла, що мені хотілося би допомогти і підтримати осередок на півдні України. Це частина, яка, мені здається, часто поза увагою Ми робили неодноразові спроби побути там, але їх було недостатньо, бо нам було недостатньо ресурсів, аби довести почате до кінця. Тому, я дуже радію, що мій благодійний внесок, який я зробила на Благодійній ватрі, допоміг розвитку осередку в Херсоні. Я бачу усміхнені дитячі обличчя, новацькі рої і вірю, що тепер там буде рости нове покоління сповнене пластовими цінностями й любові до України. 

УАЛівська амбасадорка Пласту 
У неділю 20 жовтня 2019 року студентка УАЛ Миколаїв Вікторія Лишак з самого ранку у свій єдиний вихідний поспішала на автобус  — у Херсоні мав відкриватися перший пластовий рік. Дівчина уже скучила за пластовим духом, то з радістю разом з трьома товаришами-уалівцями та ментором зголосилась допомогти з організацією події.
Сама дівчина зі Львова, пластує уже 6 років, належить до куреня число 6 імені Лесі Українки.
На Галичині старт пластового року — масштабна та багатолюдна акція: у центрі Львова збирається понад 1000 пластунів. Тож приблизно так Вікторія уявляла цей день і в Херсоні. 
Реальність виявилася інакшою: все відбувалося у школі, було близько 20 дітей, які знають про Пласт у теорії.   

 “Тамтешня вчителька дізналася про Пласт через Інтернет. Вона зробила велику справу, що виявила таку ініціативу, заглибилася в це, замотивувала дітей і їхніх батьків, адміністрацію школи. Але їй не було звідки взяти досвід, — розповідає Вікторія. —  Так, діти читали про Пласт, вчили гімни, знали, що пластуни кажуть СКОБ. Ми ж зрозуміли, що можемо поділитися своїми практичними вміннями, адже Пласт важливо “прожити”. Поки не промокнеш на таборі, не проживеш тих 10 днів у лісі, то не дізнаєшся, що таке “смак життя.” .

Пластуни-уалівці навчали херсонських дітей впоряду, пояснювали і показували, як правильно ставати в лаву, нести прапор. А також допомагали провести усю програму, підказували організаторам та ділилися “лайфхаками” таборування. 
Через кілька місяців Вікторія вже допомагала своїм досвідом ініціаторам Пласту ще й у Миколаєві. Вони  — лише на етапі створення осередку. Тож дівчина підказувала, що потрібно зробити, аби зрушити цю справу з місця.  

“Я люблю бути такою амбасадоркою Пласту і розповідаю про нього за будь-якої нагоди. У моєму осередкові я розповідала про нього майже усім”,  — підкреслює дівчина. 

В УАЛ Миколаїв, крім Вікторії, є ще один чинний пластун, двоє — неактивних. Щороку в Академії навчається кілька десятків українських скаутів. Наприклад, у 2016-му році вони складали третину всіх студентів! Цьогорічний набір до УАЛ триває до 22 червня. 

Схожість та різниця із Пластом
Якщо Пласту уже понад 100 років, то УАЛ — 5. Українська академія лідерства виникла після Революції Гідності — щоби долучитися до виховання покоління майбутніх лідерів, які беруть відповідальність за свою країну і мають необхідні для цього здібності. Така місія об’єднує обидві організації.
Співзасновник та керівник УАЛ Роман Тичківський  — також пластун з багаторічним «стажем». У перші роки існування Академії чимало пластунів допомагали із реалізацією ідеї та самим відбором студентів. І досі кожного вересня вони супроводжують студентів УАЛ у спільному підкоренні першої вершини – Петросу
Хоч сама Академія створена за зразком ізраїльської мехіни, не дивно, що потрапило у програму і чимало скаутських елементів. Саме у  пластових таборах у рідному Рогатині Роман Тичківський вперше познайомився з інститутом менторства. Ментори в УАЛ мають чимало спільного із пластовими виховниками — різниця у графіку,  методиці роботи (відбуваються індивідуальні бесіди, постановки цілей)  та умовах праці (в Академії робота ментора оплачується).
Вишколи прийшли у програму УАЛ також із Пласту. Студенти мають їх після кожного модуля: так само їдуть в ліс, живуть в екстремальних умовах, працюють над стресостійкістю,  адаптивністю та гнучкістю.

“Якщо для Пласту життя у природі  — це основа, то для Академії – лише один із методів виховання, — розповідає керівниця департаменту залучення та розвитку талантів Оксана Косендяк. — Акцент у формаційній програмі УАЛ – інтелектуальний, емоційний та фізичний розвиток. Так, ці елементи також є у Пласті і вони проявляються на гутірках, майстерках, рухливих іграх. В УАЛ ми прокачуємо студентів у цьому напрямку комплексно 24/7” 

На відміну від пластунів, студенти УАЛ  — це обов’язково випускники шкіл, не старші 20 років. Вони навчаються у протилежному куточку країни. В одному осередку збираються підлітки з різних областей, які майже рік живуть разом та ділять спільний побут.
Упродовж року вони регулярно спілкуються з президентами та міністрами, бізнесменами та громадськими діячами, стажуються у потужних компаніях та інституціях. Вчаться у викладачів із найкращих університетів країни, таких як Ярослав Грицак, Михайло Винницький, Орися Демська, Павло Шеремета та інших. 
В УАЛ не лише формують цілісних особистостей — самостійних, самозарадних, відповідальних перед суспільством, а й показують їм світ з різних сторін: вчать підприємництву, основам державотворення, фінансової грамотності, роботи з даними тощо. 

“Після 11 класу я точно знала, що піду в УАЛ, адже тут такі ж цінності, вмотивовані люди, не лише особистий розвиток, а й внесок у громаду,  — розповідає про свій вибір Вікторія Лишак.  — УАЛ мені допоміг глибше, ґрунтовніше пізнати себе і зрозуміти, яку саме професію я хочу здобути. Після школи я була дуже розгубленою, але впродовж 10 місяців в УАЛ  я багато читала, досліджувала себе емоційно, розвивала свої комунікативні здібності і тепер точно знаю, що хочу бути психологом”.

Щороку у програмі УАЛ обов’язковими є експедиції не лише Україною, а й закордон. Майбутні лідери  досліджують державний устрій, бізнес і культуру Європейського союзу та Ізраїлю, щоби втілювати найкращі практики цих країн у себе вдома. 

 УАЛом керують пластуни! 
І це йдеться не лише про керівника УАЛ Романа Тичківського, а і про половину менеджерів Академії. 
Оксана Косендяк — серед них, у Пласті уже 16 років. Про Академію дізналася від пластунів, а потрапила на роботу в УАЛ, переконана, завдяки пластунському досвіду.  

“По-перше, Пласт мені дав ціннісний орієнтир. По-друге, я прокачала навички роботи в команді. З 12 років я отримувала можливість проявити себе як лідера: була гуртковою, курінною, виховницею, зв’язковою. Я навчилась гуртувати команду, створювати традиції — це допомогло мені зростати у цьому напрямку. І зараз я менеджу важливий напрямок на національному рівні організації”. 

Деякі цінності УАЛу перегукуються із пластовим законом. Братерський і доброзичливий, завжди доброї гадки — цих принципів тут дотримуються у прийнятті рішень і ставленні до членів команди. Через це в УАЛ не “людський ресурс”, а таланти  — тому так називається і департамент, яким керує Оксана. 

“Пластун оптимістично ставиться до життя. — додає Оксана,  — Тому в УАЛ ми також завжди говоримо не “проблема”, а “виклик”. Бо виклик  — це те, що ти приймаєш і готовий з цим працювати”.

На фото — пластунка Ярина Лінинська після нічної зміни. Ярина працює лікарем у одній із лікарень Лондона.

Як виникла ідея створення вашої ініціативи й хто були тими людьми, що взялися за її реалізацію? 
Я захоплююся настільними іграми вже з десяток років, а коли ще й почав розуміти, що своєму хобі приділяю більше часу й уваги, ніж усьому іншому, мені пощастило зустрітися з американським видавцем, який робив дуже зручні для використання і цікаві ігри. Одразу підписали договори і почали працювати над їхньою адаптацією для українців. 
Я і Петро, який у минулому був моїм новаком і юнаком і згодом приєднався до цієї справи, свого часу опинилися у дуже хорошому середовищі в Пласті. Тож, до першого етапу створення ігор ми залучали пластунів з нашого кола знайомих. Почалося все з того, що з перекладом правил ігор з англійської допоміг побратим з нашого старшопластунського куреня “Орден Хрестоносців” — Остап Українець. Згодом ми долучили ще двох талановитих художників — Олександра Грехова й Софію Музичку. Їхні ілюстрації тепер прикрашають ігри Kozak Games. 

Які зараз масштаби має ваша команда? Які плани розвитку на майбутнє?
Поки що ми з Петром — це основа команди. Ми залучаємо найкращих експертів точково до вирішення якихось питань, але дуже надіємось що нам вдасться колись розростись до такого рівня, що в нас будуть постійні художники, з’явиться офіс, склад. 

Ми почали виготовляти еко-набір. Цим самим ми зменшуємо кількість пластикових пакетиків, у які зазвичай запаковують ігри. 

Чи ви надалі долучаєте пластунів до виготовлення настільних ігор? 
Завжди намагаємося залучати перш за все знайомих і друзів. Наприклад, одну нашу абстрактну гру для двох гравців “Плямки”, яка вчить планувати стратегії, проілюстрував Станіслав Терлецький — пластун з Івано-Франківська. Зараз ми вирішили давати можливість пластового заробітку одному юнацькому куреню — складати комплекти ігор. Це й навчить дітей відповідального заробітку й принесе нам користь.

Що для вас найважливіше у виготовленні ігор? 
Перш за все, це формат і компактність. Ми самі любимо зручні і маленькі ігри, щоб їх можна було використовувати під час подорожі, які легко поміщаються у наплічник, а то й — у кишеню. Також вирішили, що ігри повинні нести якусь культурну цінність, або ж мати в собі освітній елемент. Тобто, граючись, гравці пізнають щось нове, насолоджуються візуальною складовою цих продуктів і розвивають певні навички. Наприклад, наша остання гра  “Духи Лісу” познайомить гравців зі слов’янською міфологією і розвиває пам’ять. До речі, щодо теми цієї гри консультувала Дара Корній, котра створила дитячу книгу-енциклопедію “Чарівні істоти українського міфу” і це, мабуть, найбільш цілісна праця про вірування наших предків в цих духів і їхній опис.
Ми почали виготовляти еко-набір. Його суть у тому, що в одному наборі йде 4 гри, запаковані в еко-торбинку, а люди купують гру заради гри, а не коробки. Цим самим ми зменшуємо кількість пластикових пакетиків, у які зазвичай запаковують ігри. До того, так набагато зручніше брати цей набір з собою. 

Пласт — це організація, яка нас виховала й привила ті цінності, якими ми керуємося у своєму житті. Думаємо, що настав час, коли й ми маємо віддячити взамін. Тим більше, коли перед нами стоїть така амбітна ціль, ми маємо об’єднатися для того, щоб Пласт став доступнішим для кожної дитини. Тому підтримаємо, чим зможемо!

Чому ви вирішили 10% коштів жертвувати на Пласт? 
Створюючи видавництво, ми відразу вирішили, що частину нашого заробітку будемо жертвувати на соціальні ініціативи. Пласт — це організація, яка нас виховала й привила ті цінності, якими ми керуємося у своєму житті. Думаємо, що настав час, коли й ми маємо віддячити взамін. 
Ціль зібрати 10 мільйонів гривень звучить неймовірно амбітно, але одночасно й просто фантастично. Тому кожен з нас — це крапля в морі, а разом — океан. Зараз ми мусимо об’єднатися для того, щоб Пласт став доступнішим для кожної дитини незалежно чи вона з забезпеченої сім’ї, чи вона з столиці, обласного центру, чи малесенького селища. Тому підтримаємо, чим зможемо!
Детальніше про ігри можна дізнатися на сторінці видавництва настільних ігор KOZAK GAMES. 
Замовити настільні ігри

ЄГОР ВЕТРЯК
(Cєвєродонецьк, Луганська область)

Моя станиця Сєвєродонецьк – найбільший осередок Пласту в Луганській області. При тому, що нас – пластунів – є не дуже багато, всього 25, з них 5 старших, які займаються вихованням молоді й організацією подій для них. Свою виховницьку діяльність я почав після табору «Життя в Пласті» і вже встиг завершити заняття з одним гуртком (хлопців 16-17-ти років) і набрати новий віком 11-ти років. Кожного тижня ми проводимо сходини (щотижневі заняття пластунів), часто їздимо в мандрівки й на табори.

Звісно, паралельно з наставництвом для дітей, як і кожен інший пластун, я долучаюся до організації пластових заходів у нашому місті. Іноді на всю діяльність можу витрачати й по 10 годин на тиждень, але заради тих емоцій, вражень, знань, практичних навичок, можливостей і друзів по всій Україні, що дав мені Пласт, я готовий вкладатися ще більше.

Важко навіть описати, яку радість приносять досягнення юнаків, коли вони з посмішкою згадують всі подолані перешкоди, або роблять добрі вчинки. Якось мій юнак став «зіркою» Пласту в Facebook. Пам’ятаєте, допис про пошук хлопця з нічного потягу Львів-Одеса?

Спершу важливість виховників, можливо, й не дуже помітна, та з часом приходить розуміння: якщо робити маленькі зміни в своєму оточенні, то можна покращити й всю країну. Керуючись цією думкою, ми хочемо більше поширювати Пласт в Луганській області. Так, починаючи з весни, ми з іншими виховниками їздимо в сусіднє місто Лисичанськ і проводимо заняття для хлопців там. Маємо амбітну ціль – створити перший курінь в Луганській окрузі. 

Не бійтеся ставати виховниками. Якщо  ще не наважилися, то маю декілька порад:

* Спробуйте!

* Не бійтеся невдач і труднощів, вони завжди будуть;

* Будьте відповідальними;

* Ставайте не лише виховником, а й другом для свого гуртка;

* Будьте прикладом і виконуйте самі те, що вимагаєте від дітей. 

Я мала змогу вступити в Пласт аж тричі й лише під час навчання в Українській Академії Лідерства, після постійного спілкування з пластунами (а в Миколаївському осередку УАЛ їх було аж 15), зрозуміла, що дуже довго я втрачала цю можливість. Відразу долучилася й почала активно пластувати в Кропивницькому. Спершу я вагалася, чи набирати гурток, але в листопаді вже займалася з 8 дівчатами.

Для мене юнацтво – це життя. Життя не моє і не як процес, а життя як емоція. Тобто ти займаєшся з юнацтвом, вибиваєшся зі своєї шкарлупки, рутини, роботи, навчання, бачиш як вони ростуть, як розвиваються. Я відразу уявляю листочки, які пробиваються крізь землю до сонця. Вони постійно рухаються, не можуть сконцентрувати увагу, вони дивляться всюди, бачать все. У них живе життя.

Якийсь час я думала, що виховництво – це просто цікаво, та нещодавно я зрозуміла, наскільки глибоко до них прив’язалася. Я побачила, які зміни відбулися в них і в мені. Цих дівчат, віком 12-13 років, я бачу абсолютно свідомими. А що найголовніше – ми стали подругами. Вони кожної нашої зустрічі навчають мене іншому розумінню речей. Нещодавно, коли я брала в них невеликі інтерв’ю для нашої Instagram-сторінки гуртка «Інгульські видри» і їхні відповіді дали мені зрозуміти, наскільки дівчата виросли за рік.

Ідеальної виховниці не має і не має бути. Діти в першу чергу намагаються тебе розкусити, випробовують кордони. Якщо у виховників нема своїх недоліків, то з ними стає нудно. Виховниця має бути ідеальною у своїй неідеальності. Вона має бути справжньою і схожою на дітей. Класно, коли ви зможете дружити, навіть коли тобі 40 років, а їм – 11.

Я щаслива, що, завдяки  Пласту, відчуваю причетність до чогось великого, можливість приносити користь іншим і передавати пластову іскру добра далі.  Я потрапила в Пласт ще в 11 років. Я тоді так захопилася презентацією, яку нам проводили в школі, що майже відразу поїхала на свій перший пластовий табір.

З 15 років я була новацькою виховницею, а коли настав момент переводити дітей в наступний віковий етап, не знайшлося наставниці, яка б ними опікувалася. Аби запал до Пласту в очах дівчат не згас, я продовжила свою виховницьку діяльність з ними, щоправда вже в юнацтві.

Також велика мотивація – бути в оточенні таких класних людей, поруч з якими ти постійно розвиваєшся, вчишся чомусь новому, збагачуєшся досвідом, який знадобиться в житті. Окрім дівочого виховництва, я ще є виконуючою обов’язків зв’язкової, гніздовою і частиною юнацької булави. Протягом року я менторю юнацтво щодо організації заходів в Івано-Франківській станиці, а також сама роблю проєкти. Зокрема влітку долучаюся до організації таких таборів як «Золота Булава» й Крайовий Вишкільний Табір. Тож, іноді бувають тижні, коли щодня приділяю час Пласту. Поза тим я навчаюся в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника на кафедрі соціальної педагогіки, беру участь в КВН і є частинкою студентського самоврядування.

Мої юначки стали для мене найбільшою мотивацією пластувати в старшому віці. Спостерігати за розвитком дітей, їхнім ростом і досягненнями дуже натхненно. Ти розумієш, що твоя праця і вкладений час не є марними.

Виховники є одночасно друзями і вчителями для дітей у Пласті. Саме вони знайомлять їх з організацією, підтримують протягом усього пластового шляху, навчають і як розпалити вогонь у природі, і як знайти спільну мову з однолітками. У середньому пластові наставники віддають понад 4 години щотижня свого вільного часу на виховання дітей, зате для їхніх вихованців це – безцінно. Ми писали раніше як це бути новацькими виховниками і опікуватися молодшими дітьми, сьогодні ви дізналися про юнацьких, а зараз можете стати виховником і самі – бути “супергероєм” для молодших пластунів. Приєднуйтеся!

Авторка: Надія Білецька

Марічка Берізко

м. Київ, новацька виховниця рою “Зозульки”

Новацтво для мене – це любов, щира, неосяжна, непідробна, в усмішці, жарті, погляді, коли ти наповнюєшся емоціями, енергією.

Я познайомилася з Пластом, коли ще була маленька, хоч і не усвідомлювала того. Мої батьки створювали пластову програму в невеличкому місті Болехів на Франківщині, звідки я родом. Мій тато набрав гурток, мама була гніздовою. Я теж поїхала на один пластовий табір, але на тому все й закінчилося, бо осередок Пласту в моєму місті розпався. Як такого пластування у мене в дитинстві не було.

Уже в старшому віці я вступилав університет до Києва й вирішила відновитися в Пласті. Я хотіла робити щось корисне й мені важливо бути в середовищі активних людей. Не довго думаючи, я написала заяву в Пласт, сподіваючись стати юнацькою виховницею, так як вже багато років мала досвід виховання дітей на таборі “Гайда до Пласту”. Видно не доля була мені відразу потрапити в Пласт, бо заява постійно губилася і так я чекала 3 роки й все-таки поїхала на табір для новоприбулих пластунів, які хочуть стати юнацькими виховниками — “Життя в Пласті”. А потім я набрала рій “Зозульки”, це були найменші дівчатка — 5-6 років. З того часу я жодного разу не пожалкувала, що взяла новацтво.

Мені було настільки важливо вступити в Пласт, що я на початку не пропускала жодної пластової події, хоч спершу було важко інтегруватися. Здавалося, що всі навколо знають один одного. Тоді поставила собі за ціль влитися в цю активну “тусовку”. Я почала ходити на сходини прихильників, хоч насправді вже знала все, що вони проходили, мені було просто цікаво рознайомитися з людьми. Це справді допомогло. Я знайшла людей, з якими я згодом пішла в старшопластунський курінь — “Ті, що греблі рвуть”, їздила вже на крайові заходи й загалом зростала моя пластова “кар’єра”. Тепер влитися в середовище пластунів ще легше завдяки програмі менторства, а я просто дуже хотіла й сама була активна.

Пластовий досвід реально безцінний. Ти навіть не знаєш, що й  коли тебе може навчити, чи то в природі, чи то в повсякденному житті.

Зараз я завершую свою новацьку діяльність, передаю дітей у наступний етап пластування. Я поки не набиратиму новий рій, натомість хочу зробити корисний проект для новацьких виховників і маю вже ідеї. Звісно, за цей час дуже змінилося й моє життя поза Пластом. Минулого літа я закінчила магістратуру за спеціальністю педагога й вже працювала в різних приватних і державних школах, проекті “Освіторія”, а зараз є сімейним педагогом. Як не дивно, працюю за професією і цим здійснюю свою мрію.

Останні рік-два для мене дуже швидко йде час, тож прокидаюся до 6 ранку, п’ю воду, медитую і бігаю. Обов’язково роблю план на день і слідую за ним. Так постійно перебуваю в русі, а ввечері після розтяжки, завжди пишу, за що я вдячна сьогодні. Вже зараз я розумію, які інвестиції вкладатиму в себе, такі й отримаю. Дуже класно час від часу читати дитячі книжки, щоб помічати маленькі дрібниці. Улюблена книга серед дитячих — «Мій дідусь був черешнею».

У середньому в мене йде по 3 години лише на сходини щотижня, а коли була референткою УПН, то значно більше часу приділяла Пласту. Здавалося б, навіщо я це роблю, прокидаюся в свої вихідні вранці й проводжу дітям сходини, відпустку витрачаю на дитячі табори. У мене в Пласті є ще одна маленька сім’я. Вже 5 років я росту разом з дівчатками, дивлюся як вони змінюються і зовнішньо і внутрішньо.  А найбільше радію їхньому росту, досягненням.

Я розумію, що Пласт може дати дорослій людині. По-перше, ти приходиш в середовище людей, які постійно розвиваються, які досягли вже чогось в житті. Пласт дає доступ до цих людей. Можливість також поїхати закордон і отримати досвід роботи з дітьми в діаспорі. Це безкоштовний досвід організовувати проекти, випробовувати себе, свої межі, чогось навчитися,  понабивати шишки, наробити помилок. Я дуже рада, що в мене є цей досвід, бо він мені дуже допоміг у звичайному житті. Я ніколи не писала резюме на work.ua, тому що всі мої роботи, які почалися з третього курсу, були через знайомства в Пласті: хтось мене комусь порекомендував, запросив. Так я і почала свою педагогічну кар’єру через батьків мого новацтва. А ще приємно, що будується рівень довіри.

Дуже ціную міцні, дружні теплі контакти з новацькими батьками. Навіть коли в мене траплялися якісь проблеми в житті, то завжди вони приходили мені на допомогу, порадою, словом, можливостями. Я знаю що вони є і це мене вчить делегувати якісь обов’язки, просити про допомогу. Пласт навчив мене вчитись просити про допомогу, не соромитися цього й потім так само як мене просять, я з радістю відгукуюся.

Пласт — це осередок українськості й люди з певними цінностями. Пишаюся, що я пластунка.

Багато хто каже, що бути новацькими виховниками важко, але якщо ставитися до всього з розумом і робити в задоволення, то й неважко. Взагалі будь-яку справу треба робити в задоволення, чи то виховництво, чи то навчання, чи то робота. Якщо мені важко, я не боюся попросити про допомогу, або шукати альтернативу допоки не з’явиться ресурс. Коли ти приходиш на якийсь вишкіл і бачиш таких же шаленців як ти, це дуже мотивує. Найбільше мене мотивує, коли я проводжу лекції для пластунів, які тільки приходять в Пласт. У них горять очі й ти їм показуєш, що от дорослим теж є чим зайнятися.

Іван Дрозд

с. Здовбиця, Здолбунівський район Рівненської області

Новацький виховник

Навчаючи дітей, я навчаюся і сам, дізнаюся багато нового, а особливо як комунікувати й співпрацювати з людьми.

У старшопластунстві завжди постає вибір, чим займатися в Пласті. Я обрав виховництво. Новацтво мене захоплювало найбільше. Діти мені завжди були близькими по духу, ми маємо багато спільного. Окрім того, я хотів пройти всю пластову програму від початку й до кінця, оскільки самому мені це не вдалося зробити. Відмінність новацького виховництва – це можливість дещо серйозне і важливе розповісти, показати своєму рою через призму однієї величезної “гри” довжиною в їхнє новакування.

Все почалося з КВДЧ (Кваліфікаційний Вишкіл Дійсного Членства), після якого відразу був РОВ (Рада Орлиного Вогню – тренінг для новацьких виховників). Це був просто чудовий вишкіл, який ще більше заохотив мене стати новацьким виховником. Там я навчився, як поводити себе з дітьми, проводити їм сходини, грати в ігри. Вже за декілька місяців, навесні, мені передали рій новаків 10-ти років і я почав з ними займатися. Дуже скоро хлопці перейдуть в наступний віковий улад – юнацтво і я хочу бути й надалі їхнім виховником, тільки вже юнацьким, довести їх до старшопластунства.

Сходини ми проводимо щотижня. Кожного разу я вигадую нову захопливу історію й з цією тематикою пов’язую розповіді, ігри, співи, майстерки, аби дітям було цікаво. Особливо хлопці люблять мандрувати й ми часто влаштовуємо мандрівки. Найбільше їх захоплюють місця повстанської слави.  

Я намагаюся бути для цих 10-тирічних хлопців ідеальним виховником, а для мене – це бути на одній хвилі з ними, завжди підтримувати, розумітити один одного.

Насправді, через поєднання роботи й навчання, я маю досить обмаль часу на підготовку сходин. Тож, щоб це ніяк не впливало на якість проведення, намагаюся спланувати все на місяць вперед. Так я маю заготовлені матеріали заздалегідь. Зараз я навчаюся на програміста на магістратурі в Національному університеті водного господарства в Рівному. Паралельно працюю. Тож мої будні дні займає робота й навчання, а чекаю вихідних, щоб відпочити разом зі своїм новацтвом.

Мені подобається з ними тусити, бути наставником і “старшим братом” для хлопців. Будучи в Пласті, я почерпнув певні знання і зараз горю бажанням передати це наступному поколінню. Хочу, щоб вони продовжували творити щось хороше, були національно свідомими. Таке бажання маю не лише через те, що це є однією з цілей організації, а тому що щодня мене оточують люди, які у всіх аспектах пасивно до всього ставляться, як до свого життя, так і життя країни , які без роздумів слідують думці натовпу. Це мене неймовірно пригнічує і я впевнений, що, будучи виховником, я впливаю на зміни в суспільстві й майбутнє.

Ми можемо проводити разом час і поза пластовими сходинами. Навіть після того, як діти виростуть, пройдуть до кінця пластову програму й самі стануть виховниками для інших, я хочу, щоб ми й надалі зустрічалися, розмовляли, довіряли один одному. За цих нових друзів, постійні пригоди, драйв і саморозвиток я і вдячний Пласту.

Тетяна Кучук

м. Селидово, Донецька область

Я вперше поїхала на табір у 2009-му році — «Життя в Пласті» — і закохалася в Пласт.

Я родом з Донецької області й постійно шукала середовище, де могла б говорити українською мовою, розвиватися, робити корисні справи для своєї країни. Мені пощастило знайти це серед пластунів.

Починаючи з 2009 року я пластувала більше думаючи, мабуть, про себе. Звичайно, я думала про країну, була патріоткою, але не настільки, щоб брати на себе серйозну відповідальність. Так було до 2014 року. Коли почалася війна, я зрозуміла, що настав час реальних дій, треба створювати, впливати на майбутнє через виховання нового покоління. Я набрала новацький гурточок. Це було 3 хлопці й одна дівчинка 9-10-ти років. Зараз все трохи змінилося, ці старші дітки поїхали з міста й зараз в мене зовсім інші пластуни. Це 8 дівчат, з якими ми вже три роки разом пластуємо.

Раз на тиждень ми збиралися, мали сходини, мандрівки та їздили на табори. Перший наш табір був з авдіївською станицею і Маріуполем, ми їздили в Кременець. Табір – це завжди щось особливе для дітей, які ніколи не були в таких умовах, не відчували романтику, чар пластування, ватри. Мої дівчатка були натхненні й ми ще більше з ними почали працювати, передавали ВВМ, їздили на вертеп до Львова.

Зараз я працюю менторкою суспільного розвитку та експедицій в Українській академії лідерства Миколаївського осередку і мені важко вдається поєднувати свою роботу й Пласт. Я стала набагато менше часу цьому приділяти. Проте, я все одно хочу відновити системну роботу зі своїм новацтвом, поїхати разом на Джемборі влітку.

Зараз я є новацькою виховницею й по суті єдиною дорослою пластункою в своїй станиці Селидово. Навіть це мене не зупиняє. Найбільше я ціную справжність і діти допомагають мені бути такою, стають прикладом, дарують щирість, дозволяють мені бути дитиною поруч з ними, при цьому не забуваючи про відповідальність.

Історія в Пласті вчить мене бути активною, бути суб’єктом, бути тут і зараз, робити те, що ти можеш робити, бо потім буде запізно. Так я вже втратила Донецьк для себе, але своїми діями можу впливати на інше.

Авторка: Надія Білецька