З кожним роком Пласт зростає і розвивається. Нам важливо постійно відслідковувати як перемоги, так і невдачі, аби вчитися на помилках і вдосконалюватися. 2018 рік став дуже насиченим на події і вирішальним для організації у прийнятті стратегії Пласту до 2030 року, збору коштів на Спільнокошті, залучення максимальної кількості волонтерів і ще багато чого.

Річний звіт Пласту про наші досягнення за 2018 рік можна переглянути за посиланням.

Річний Звіт

Артем Жуков — пластун, власник блогу про подорожі та натхнення Chili Pepper Production. У минулому веб-редактор газети “День” та інтернет-проекту Україна Incognita, співкоординатор офіційних акаунтів України та Адміністрації Президента України в соціальних мережах. Якось, влучний жарт його команди Ukraine / Україна в твіттері охопив півмільярда користувачів.

Артем розповідав жителям Харкова про власний досвід ведення соціальних мереж: від особистої сторінки до акаунту країни, говорили про те, як створювати контент, що привертає увагу та запам’ятовується та розкривали секрети історій, які дочитують до кінця.

А для тих, хто не був на PlasTalks, ми підготували “найсмачніші” тези зустрічі:

• «Головне — це історія. Якісна картинка — це 50% успіху, але це, ні в якому разі, ще не перемога. Байдуже скільки ви вкладаєте в контент грошей, успішний контент — це глибока історія»

• «Люди не завжди пам‘ятатимуть, що ти написав чи зробив, але завжди пам‘ятатимуть які почуття ти в них викликав»

• «У всіх соц. мережах є свої особливості, але головне правило для них всіх — писати про складні речі простими словами, і з гумором»

• «Писати тексти — розкіш. Сподіватися, що їх дочитають до кінця — самовпевненість».

PlasTalks — серія освітніх подій по всій Україні від Пласту. Надаючи можливість поспілкуватись з лідерами думок різних галузей, такі зустрічі надихають та приносять нові знання та досвід. Такі заходи відбуваються завдяки вашим пожертвам на Спільнокошті.

Марічка Берізко

м. Київ, новацька виховниця рою “Зозульки”

Новацтво для мене – це любов, щира, неосяжна, непідробна, в усмішці, жарті, погляді, коли ти наповнюєшся емоціями, енергією.

Я познайомилася з Пластом, коли ще була маленька, хоч і не усвідомлювала того. Мої батьки створювали пластову програму в невеличкому місті Болехів на Франківщині, звідки я родом. Мій тато набрав гурток, мама була гніздовою. Я теж поїхала на один пластовий табір, але на тому все й закінчилося, бо осередок Пласту в моєму місті розпався. Як такого пластування у мене в дитинстві не було.

Уже в старшому віці я вступилав університет до Києва й вирішила відновитися в Пласті. Я хотіла робити щось корисне й мені важливо бути в середовищі активних людей. Не довго думаючи, я написала заяву в Пласт, сподіваючись стати юнацькою виховницею, так як вже багато років мала досвід виховання дітей на таборі “Гайда до Пласту”. Видно не доля була мені відразу потрапити в Пласт, бо заява постійно губилася і так я чекала 3 роки й все-таки поїхала на табір для новоприбулих пластунів, які хочуть стати юнацькими виховниками — “Життя в Пласті”. А потім я набрала рій “Зозульки”, це були найменші дівчатка — 5-6 років. З того часу я жодного разу не пожалкувала, що взяла новацтво.

Мені було настільки важливо вступити в Пласт, що я на початку не пропускала жодної пластової події, хоч спершу було важко інтегруватися. Здавалося, що всі навколо знають один одного. Тоді поставила собі за ціль влитися в цю активну “тусовку”. Я почала ходити на сходини прихильників, хоч насправді вже знала все, що вони проходили, мені було просто цікаво рознайомитися з людьми. Це справді допомогло. Я знайшла людей, з якими я згодом пішла в старшопластунський курінь — “Ті, що греблі рвуть”, їздила вже на крайові заходи й загалом зростала моя пластова “кар’єра”. Тепер влитися в середовище пластунів ще легше завдяки програмі менторства, а я просто дуже хотіла й сама була активна.

Пластовий досвід реально безцінний. Ти навіть не знаєш, що й  коли тебе може навчити, чи то в природі, чи то в повсякденному житті.

Зараз я завершую свою новацьку діяльність, передаю дітей у наступний етап пластування. Я поки не набиратиму новий рій, натомість хочу зробити корисний проект для новацьких виховників і маю вже ідеї. Звісно, за цей час дуже змінилося й моє життя поза Пластом. Минулого літа я закінчила магістратуру за спеціальністю педагога й вже працювала в різних приватних і державних школах, проекті “Освіторія”, а зараз є сімейним педагогом. Як не дивно, працюю за професією і цим здійснюю свою мрію.

Останні рік-два для мене дуже швидко йде час, тож прокидаюся до 6 ранку, п’ю воду, медитую і бігаю. Обов’язково роблю план на день і слідую за ним. Так постійно перебуваю в русі, а ввечері після розтяжки, завжди пишу, за що я вдячна сьогодні. Вже зараз я розумію, які інвестиції вкладатиму в себе, такі й отримаю. Дуже класно час від часу читати дитячі книжки, щоб помічати маленькі дрібниці. Улюблена книга серед дитячих — «Мій дідусь був черешнею».

У середньому в мене йде по 3 години лише на сходини щотижня, а коли була референткою УПН, то значно більше часу приділяла Пласту. Здавалося б, навіщо я це роблю, прокидаюся в свої вихідні вранці й проводжу дітям сходини, відпустку витрачаю на дитячі табори. У мене в Пласті є ще одна маленька сім’я. Вже 5 років я росту разом з дівчатками, дивлюся як вони змінюються і зовнішньо і внутрішньо.  А найбільше радію їхньому росту, досягненням.

Я розумію, що Пласт може дати дорослій людині. По-перше, ти приходиш в середовище людей, які постійно розвиваються, які досягли вже чогось в житті. Пласт дає доступ до цих людей. Можливість також поїхати закордон і отримати досвід роботи з дітьми в діаспорі. Це безкоштовний досвід організовувати проекти, випробовувати себе, свої межі, чогось навчитися,  понабивати шишки, наробити помилок. Я дуже рада, що в мене є цей досвід, бо він мені дуже допоміг у звичайному житті. Я ніколи не писала резюме на work.ua, тому що всі мої роботи, які почалися з третього курсу, були через знайомства в Пласті: хтось мене комусь порекомендував, запросив. Так я і почала свою педагогічну кар’єру через батьків мого новацтва. А ще приємно, що будується рівень довіри.

Дуже ціную міцні, дружні теплі контакти з новацькими батьками. Навіть коли в мене траплялися якісь проблеми в житті, то завжди вони приходили мені на допомогу, порадою, словом, можливостями. Я знаю що вони є і це мене вчить делегувати якісь обов’язки, просити про допомогу. Пласт навчив мене вчитись просити про допомогу, не соромитися цього й потім так само як мене просять, я з радістю відгукуюся.

Пласт — це осередок українськості й люди з певними цінностями. Пишаюся, що я пластунка.

Багато хто каже, що бути новацькими виховниками важко, але якщо ставитися до всього з розумом і робити в задоволення, то й неважко. Взагалі будь-яку справу треба робити в задоволення, чи то виховництво, чи то навчання, чи то робота. Якщо мені важко, я не боюся попросити про допомогу, або шукати альтернативу допоки не з’явиться ресурс. Коли ти приходиш на якийсь вишкіл і бачиш таких же шаленців як ти, це дуже мотивує. Найбільше мене мотивує, коли я проводжу лекції для пластунів, які тільки приходять в Пласт. У них горять очі й ти їм показуєш, що от дорослим теж є чим зайнятися.

Іван Дрозд

с. Здовбиця, Здолбунівський район Рівненської області

Новацький виховник

Навчаючи дітей, я навчаюся і сам, дізнаюся багато нового, а особливо як комунікувати й співпрацювати з людьми.

У старшопластунстві завжди постає вибір, чим займатися в Пласті. Я обрав виховництво. Новацтво мене захоплювало найбільше. Діти мені завжди були близькими по духу, ми маємо багато спільного. Окрім того, я хотів пройти всю пластову програму від початку й до кінця, оскільки самому мені це не вдалося зробити. Відмінність новацького виховництва – це можливість дещо серйозне і важливе розповісти, показати своєму рою через призму однієї величезної “гри” довжиною в їхнє новакування.

Все почалося з КВДЧ (Кваліфікаційний Вишкіл Дійсного Членства), після якого відразу був РОВ (Рада Орлиного Вогню – тренінг для новацьких виховників). Це був просто чудовий вишкіл, який ще більше заохотив мене стати новацьким виховником. Там я навчився, як поводити себе з дітьми, проводити їм сходини, грати в ігри. Вже за декілька місяців, навесні, мені передали рій новаків 10-ти років і я почав з ними займатися. Дуже скоро хлопці перейдуть в наступний віковий улад – юнацтво і я хочу бути й надалі їхнім виховником, тільки вже юнацьким, довести їх до старшопластунства.

Сходини ми проводимо щотижня. Кожного разу я вигадую нову захопливу історію й з цією тематикою пов’язую розповіді, ігри, співи, майстерки, аби дітям було цікаво. Особливо хлопці люблять мандрувати й ми часто влаштовуємо мандрівки. Найбільше їх захоплюють місця повстанської слави.  

Я намагаюся бути для цих 10-тирічних хлопців ідеальним виховником, а для мене – це бути на одній хвилі з ними, завжди підтримувати, розумітити один одного.

Насправді, через поєднання роботи й навчання, я маю досить обмаль часу на підготовку сходин. Тож, щоб це ніяк не впливало на якість проведення, намагаюся спланувати все на місяць вперед. Так я маю заготовлені матеріали заздалегідь. Зараз я навчаюся на програміста на магістратурі в Національному університеті водного господарства в Рівному. Паралельно працюю. Тож мої будні дні займає робота й навчання, а чекаю вихідних, щоб відпочити разом зі своїм новацтвом.

Мені подобається з ними тусити, бути наставником і “старшим братом” для хлопців. Будучи в Пласті, я почерпнув певні знання і зараз горю бажанням передати це наступному поколінню. Хочу, щоб вони продовжували творити щось хороше, були національно свідомими. Таке бажання маю не лише через те, що це є однією з цілей організації, а тому що щодня мене оточують люди, які у всіх аспектах пасивно до всього ставляться, як до свого життя, так і життя країни , які без роздумів слідують думці натовпу. Це мене неймовірно пригнічує і я впевнений, що, будучи виховником, я впливаю на зміни в суспільстві й майбутнє.

Ми можемо проводити разом час і поза пластовими сходинами. Навіть після того, як діти виростуть, пройдуть до кінця пластову програму й самі стануть виховниками для інших, я хочу, щоб ми й надалі зустрічалися, розмовляли, довіряли один одному. За цих нових друзів, постійні пригоди, драйв і саморозвиток я і вдячний Пласту.

Тетяна Кучук

м. Селидово, Донецька область

Я вперше поїхала на табір у 2009-му році — «Життя в Пласті» — і закохалася в Пласт.

Я родом з Донецької області й постійно шукала середовище, де могла б говорити українською мовою, розвиватися, робити корисні справи для своєї країни. Мені пощастило знайти це серед пластунів.

Починаючи з 2009 року я пластувала більше думаючи, мабуть, про себе. Звичайно, я думала про країну, була патріоткою, але не настільки, щоб брати на себе серйозну відповідальність. Так було до 2014 року. Коли почалася війна, я зрозуміла, що настав час реальних дій, треба створювати, впливати на майбутнє через виховання нового покоління. Я набрала новацький гурточок. Це було 3 хлопці й одна дівчинка 9-10-ти років. Зараз все трохи змінилося, ці старші дітки поїхали з міста й зараз в мене зовсім інші пластуни. Це 8 дівчат, з якими ми вже три роки разом пластуємо.

Раз на тиждень ми збиралися, мали сходини, мандрівки та їздили на табори. Перший наш табір був з авдіївською станицею і Маріуполем, ми їздили в Кременець. Табір – це завжди щось особливе для дітей, які ніколи не були в таких умовах, не відчували романтику, чар пластування, ватри. Мої дівчатка були натхненні й ми ще більше з ними почали працювати, передавали ВВМ, їздили на вертеп до Львова.

Зараз я працюю менторкою суспільного розвитку та експедицій в Українській академії лідерства Миколаївського осередку і мені важко вдається поєднувати свою роботу й Пласт. Я стала набагато менше часу цьому приділяти. Проте, я все одно хочу відновити системну роботу зі своїм новацтвом, поїхати разом на Джемборі влітку.

Зараз я є новацькою виховницею й по суті єдиною дорослою пластункою в своїй станиці Селидово. Навіть це мене не зупиняє. Найбільше я ціную справжність і діти допомагають мені бути такою, стають прикладом, дарують щирість, дозволяють мені бути дитиною поруч з ними, при цьому не забуваючи про відповідальність.

Історія в Пласті вчить мене бути активною, бути суб’єктом, бути тут і зараз, робити те, що ти можеш робити, бо потім буде запізно. Так я вже втратила Донецьк для себе, але своїми діями можу впливати на інше.

Авторка: Надія Білецька