Світлої пам'яті Любомира Гузара

Без перебільшення можна сказати, що найбільш знаний, шанований і люблений поміж пластунами є Верховний Архиєпископ УГКЦ, Кардинал пл. сен. Любомир Гузар, ЧК, а поміж «Калиняками» просто братчик Любко. Нікому не снилося, що цей спокійний, вдумливий пластун, який завжди розсудливо дивився на проблеми дня, буде вибраний Господом Богом, щоб продовжити працю Блаженніших Андрея Шептицького і Йосифа Сліпого при кермі Української Христової Церкви та визначати її історичні шляхи.

Любко прийшов на світ 26 лютого 1933 року у княжому городі Лева у батьків Ярослава Гузаря і Ростислави з Демчуків. У дитячі та юнацькі роки пережив упадок Польщі, прихід т. зв. «визволителів»-большевиків, коли просиджував з батьками довгі страшні ночі на приготованих валізах, очікуючи на ймовірний примусовий виїзд на Сибір. Тоді прихід нових «визволителів» — гітлерівської Німеччини, які були не менш жорстокі за большевиків. І коли палали села і міста України, в 1944 р., перед другим приходом большевиків на західні землі України, довелось одинадцятилітньому Любкові з батьками і сестрою покинути незабутній Львів і податися у невідоме на захід.

Пройшовши випробування еміґрантів-втікачів, родина Гузарів зупинилася в Зальцбурґу, окупованому аліянтами, і поселилася в переселенчому таборі Лєксенфельд. Тут Любко продовжував навчання в Українській гімназії й активно включився у пластове життя в курені УПЮ ім. Пилипа Орлика в коші «Чорноморський Кіш».

Любко ще з дитинства бажав бути священиком, і тепер із Зальцбурґа вислав листа до Української семінарії у Стемфорді, ЗСА, висловлюючи це бажання. Але аж в 1949 р. вдалося родині Гузарів приїхати до Америки, і тоді Любко став учнем семінарії св. Василія Великого у Стемфорді, де закінчив середню освіту.

В Америці у 1950 р. Любко вступає в члени 23-го куреня УСП «Червона Калина» з осідком в Нью-Йорку і бере активну участь у їхній праці, продовжує студії в коледжі св. Василія Великого, які закінчує у 1954 р. ступенем бакалавра філософії. Після закінчення дальших студій богословія у Католицькому Університеті у Вашинґтоні, 30 березня 1958 року прийняв священичі свячення з рук Владики Амброзія Сенишина. Став першим священиком нової Стемфордської єпархії.

1954 рік – 4-та Велика Рада на “Вовчій Тропі” стоїть другий зліва майбутній кардинал Любомир Гузар

Висвячення братчика Любка було великим святом для «калиняків», і вони купили чашу, а їхня товаришка-пластунка, яка працювала секретаркою Нью-Йоркського римо-католицького єпископа Фултона Джан Шіна (Bishop Fulton John Sheen), попросила свого шефа посвятити цю чашу для Любка. І так «калиняки» зі своїм курінним хором та іншими друзями-пластунами доставили Любкові подарунок на його рукоположення у Стемфорді та взяли участь у першій відправі їхнього братчика, тепер отця Любомира.

Отець Любомир отримав завдання душпастирювати на оселі УНСоюзу в Кергонксоні, Оселі Спілки Української Молоді в Еленвіл та водночас працювати учителем та префектом, а згодом і віце-ректором духовної семінарії св. Василія у Стемфорді. У 1965 р. стає настоятелем новоствореної парохії Пресвятої Тройці в Кергонксоні.

Глибоко вдумливий богослов Любомир безперервно поглиблює свої знання і 1967 р. на Фордгамському університеті здобуває ступінь маґістра філософії. Весь той час о. Любомир виступає з доповідями на релігійно-церковні теми, організує дискусійні вечори-зустрічі з православними духівниками, на яких обговорюють способи примирення і співпрацю поміж цими двома гілками Української Христової Церкви. Він знаходить час на участь у курінних нарадах, на пластових Конґресах, З’їздах, нарадах виховників, де висловлює свої думки про проблеми виховання пластової молоді. Головною його темою була потреба зміни й осучаснення Пласту, щоб запобігти швидкій асиміляції.

«Подаючи свої думки для нашої критичної перевірки й роздуму, я бажаю представити їх у прицілі на наше пластове завтра. Про вчора говоримо тільки, щоб навчишся з його успіхів та помилок змінити його не можемо. Про сьогодні вже запізно говорити, бо його також не можна змінити. Сьогоднішній день має свою вартість тільки як вихідний пункт для завтрашнього дня, який єдиний ще стоїть до нашого розпорядження. Тому тільки про завтра ще варто говорити…»

З приїздом із заслання на захід Блаженнішого Патріярха Йосифа Сліпого, в 1969 р. о. Любомир переїжджає до Рима на дальші студії, де на Папському університеті Урбаніянум у 1972 р. здобуває звання доктора богословія. Під впливом Патріярха Йосифа о. д-р Любомир в 1973 р. вступає до монашого чину студійського уставу, а 1978 р. призначений архимандритом монастиря цього чину і відповідальним за всіх студитів поза межами України.

Боячись, щоб УГКЦерква в Україні не лишилася без проводу через винищування большевиками Владик, Патріярх Йосиф таємно, без потвердження Папи, висвячує для України трьох єпископів: о. д-ра Любомира Гузаря, о. д-ра Івана Хому і о. Степана Чміля.

1968 рік. Майбутній верховний архиєпископ УГКЦ Любомир Гузар (зліва) супроводжує свого духовного батька Митрополита Йосифа Сліпого. Оселя Спілки української молоді Еленвілл у Сполучених Штатах

У 1973-1984 роках Владика Любомир викладає на Папському університеті Урбаніянум у Римі і виконує різні доручення Патріярха Йосифа. Завжди радо стрічається з пластунами, які відвідують Рим.

На початку 1990-х років студитська братія вертається в Україну й оселяється у монастирі св. Теодора Студита у Колодіївці, а Владика Любомир стає духівником у Львівській духовній семінарії Святого Духа. 22 квітня 1996 р. Папа Іван-Павло ІІ нарешті визнає Любомира Єпископом і призначає екзархом Києво-Вишгородським. Владика Любомир зразу розгортає душпастирську працю УГКЦеркви на центральних і східних теренах України. Але вже 17 жовтня того ж року Патріярх Мирослав-Іван Кардинал Любачівський призначає Владику Любомира своїм помічником. Після смерти Мирослава-Івана Синод єпископів УГКЦ обирає Владику Любомира на Верховного Архиєпископа, а в день хіротонії Глави УГКЦеркви, 28 січня 2001 р., Папа Іван-Павло ІІ номінує його Кардиналом папської гідности Римської Церкви. І так бажання Патріярха Йосипа Сліпого стало дійсністю, Владика Любомир став його спадкоємцем.

«Ви дуже сильні, якщо бажаєте добра, якщо стараєтеся, якщо гуртуєтеся, якщо намагаєтеся спільно творити добро, жити чесно, жити творчо.»

Це велика честь, але водночас ще більша відповідальність, якої був свідомий Їх Блаженство Любомир. 26 лютого 2005 р. він повернув центр УГКЦеркви зі Львова до Києва, звідкіля свого часу Києво-Галицька митрополія силою була усунена. Він домігся отримання земельної ділянки в Києві, на лівому березі Дніпра, де побудував Патріярший собор Воскресіння Христового.

Їх Блаженство Любомир активно працює над об’єднанням голів всіх Церков в Україні для спільної праці над духовним і моральним вихованням молоді та розв’язанням болючих проблем в Україні. 26 лютого 2008 р. Президент України Віктор Ющенко нагороджує Любомира Гузаря орденом князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня «за визначний особистий внесок у духовне відродження українського народу, багатолітню церковну діяльність та з нагоди 75-ліття від дня народження.

Попри всі свої обов’язки Владика Любомир цікавиться пластовою працею, коли тільки може, і яку країну не відвідує, всюди старається зустрітися і поспілкуватися з пластунами. Він посвячує новобудови на «Соколі» в Карпатах, у 2002 р. бере участь в ЮМПЗ у Свіржі, з нагоди 100-ліття Пласту бере активну участь у святкуваннях в Києві, де виголошує звернення до пластової молоді. Він також присутній на святкуваннях ЮМПЗ 2012 року в УКУ у Львові.

Головний пластовий провід відзначає пл. сен. Любомира Гузаря Орденом Вічного Вогню в Золоті 22 червня 2008 р. в Києві в присутності Начального Пластуна Любомира Романкова, представників головного пластового проводу і Крайових Пластових Старшин всіх Країв, де є Пласт. На це відзначення з’їхалося багато пластунів з різних куточків світу та України, а зокрема члени Загону «Червона Калина», щоб привітати братчика Любомира.

На 19-й Конференції українських пластових організацій друг Любомир виголосив промову про історичну роль Пласту у вихованні свідомої української молоді:

“Маємо в руках дуже важливу, історією оправдану традицію виховування свідомих громадян. Моє прохання: працюйте над тим, щиро старайтесь, щоб в нелегких часах, нелегких обставинах ми продовжували оту традицію, світлу традицію…”

На святкуванні 80-річчя у Любомира Гузара запитали, чи правда, що він бачив в дитинстві владику Андрея Шептицького і чи вплинуло це на його світогляд і життєвий шлях, на що він з властивим йому гумором відповів:

“Ви дуже гарно говорите, але то не було так, як ви розповідаєте. Я ще був маленький хлопчик. Може тато мені і казав, що там в авто сидить владика Андрей, але мене більше цікавило, як хлопці-пластуни робили спортові фігури”.

Зі спогадів пл. сен. Богдана Гасюка: На початку 90-тих гострі, часом непримиримі, дискусії відбувались з багатьох причин, глобальних та дрібних… Однією з таких тем було: «Чи має право пластун співати пісню “Бий Барабан?”». Ця тема виринала за будь-якої нагоди. Аргументи противників пісні, кількість яких в проводі починала домінувати: пропаганда алкоголю, зневажливе висвітлення Папи, діаспора придумала і хай собі співає.

10 серпня 1997 року, на Соколі, відбувалось святкування 85-ліття Пластової Присяги та заприсяження Начального Пластуна Любомира Романківа, СМ. Був на цьому святкуванні і Блаженніший Любомир. Під час святкового обіду за столом зібрались представники світового та крайового проводів Пласту, серед яких домінували противники «непластової пісні». Розповідаючи про своє пластування друг Любомир сказав, що завдячує Пласту передовсім тим, що співає. І закінчив свою розповідь словами: «А найбільше я любив співати пісню де є слова … бий барабан, бий барабан…»

До цього питання вже не повертались ніколи і ніхто… Так виглядає беззаперечність авторитету.

31 травня 2017 року, о 18:30, на 85-му році життя після важкої недуги відійшов до вічності Блаженніший Любомир Гузар. Домовину з тілом Архієпископа-емерита УГКЦ з Києва до Львова привезли в четвер близько сьомої години вечора. У соборі святого Юра львів’яни, гості міста та друзі-пластуни мали змогу віддати останню шану Блаженнішому Любомиру. Друг Любомир востаннє побував у Львові…

По завершенню прощання у Львові похоронна процесія вирушила до Києва. Блаженніший Любомир буде похований у крипті Патріаршого собору Воскресіння Христового, як будівничий цього храму, як його найбільший скарб, як той, що стає великим і непорушним наріжним каменем цієї святині навіки…

«Проживімо наше життя так, щоби іти за ним, за Любомиром і з ним разом ще раз зустрітися в Небесному Царстві. Усією своєю постаттю він показує нам, що це можливо здійснити», – побажав усім і кожному Блаженніший Святослав.

Від нас пішов могутній старець та мудрець… Спи спокійно, Друже Любомир!