Пласт дає дітям нове коло дружби і підтримки

У Пласті діти об’єднуються в невеликі гуртки, а кілька гуртків — у курінь. Кожен курінь має свого покровителя або покровительку, а також власну спеціалізацію, особливі традиції і церемонії.

Життя в курені — це щось особливе, коли “всі свої”. Це діти зі спільними зацікавленнями, це взаємна підтримка, організація заходів і спільна відповідальність.

*Курінна хустина (біла з синьою та жовтою стрічкою) символізує чистоту перед національними кольорами.*

У Стрию вже 101 рік існує курінь число 10 імені Княгині Ольги!

Найважливіші цінності дівчат — родина та Україна.

Юначки 12–17 років пишаються своєю історією і патронесою, що є для них прикладом сили, мудрості та сміливості. А одні одних називають на її честь — “Ольжечки”.

Старша пластунка Аня, зв’язкова куреня, яка ним опікується і дбає про успішність, розповіла, що пластування є однією з небагатьох можливостей для розвитку дітей у Стрию.

“Ми дуже хочемо, щоб Пласт розвивався по маленьких містах і селах, тому що тут хлопці та дівчата не мають так багато секцій, гуртків. Пласт є тут майже єдиною можливістю, щоб розвиватися в якісному середовищі”.

Майже всі виховниці Ольжечок після закінчення школи поїхали на навчання або роботу в інші міста. Але після переїзду більшість з них не долучаються до роботи місцевих куренів, а кожні вихідні повертаються в Стрий.

Аня, зв'язкова куреня
Наші виховниці, які займаються з дівчатами в гуртках, дуже трепетно ставляться до своєї місії. Щовихідних вони повертаються сюди, щоб провести заняття для своїх гуртків, щоб дати можливість дівчаткам розвиватися.

Ти також можеш долучитися до розвитку нового покоління. Ми проводимо набір пластових виховників:

Хочу приєднатися до Пласту і набрати свій гурток

Зв’язковою Аня стала цього літа. Пластунка розповіла, що після 24 лютого деякі курені переживають важкі часи, оскільки багатьом довелося виїхати в інші міста або за кордон, є постійна загроза ракетних ударів.

Але дівчатам зі Стрия вдається активно продовжувати свою діяльність навіть у воєнний час. Аня каже, що зараз курінь у справжньому розквіті.

Я з пошаною і гордістю прийняла ці обов’язки від попередньої зв’язкової. За нашою традицією, церемонія відбулася вночі на таборі, при свічках і гірляндах. Це дуже зворушливо (Аня).

Проводити табір у час війни дівчата наважилися не одразу, довго зважували всі ризики. Але, зрештою, Аня таки взялася за організацію.

Ольжечки мали табір у двох форматах: 3 дні мандрували горами і 8 днів — стаціонарні заняття. А щоб занурити дівчат в інший світ яскравих емоцій, табір зробили в стилі культури Азії.

Аня, зв'язкова куреня
Ми носили кімоно, парасольки, весь табір їли паличками, провели вечірку в азіатських образах і навіть вивчили кілька слів китайською. І після табору побачили, що дітям це було дуже на часі. Вони змогли відсторонитися від воєнних реалій і набратися нових сил.

Водночас пластунка каже, що що цей табір був як ніколи потрібний, але зовсім непростий. Уперше організатори стикнулися з такою емоційністю і вразливістю дітей через війну.

“Від найменших перемог дівчатка одразу в сльози. А деколи казали, що їм треба побути наодинці, щоб просто поплакати. Під час війни діти постійно в напрузі, тому, коли змогли розслабитися, їм потрібно було вивільнити емоції”

Найбільше юначкам допомагала взаємна підтримка в колі куреня. Разом Ольжечки вчилися виживати в природі, готувати їсти, долали труднощі.

Дівчата складали вмілість “Два пера” — це випробування з життя в природі. Самостійно самостійно в’язали різні споруди, робили шелести (укриття), пластові палиці. Аня розповідає, що одна юначка зробила шелест на шістьох людей і так його замаскувала, що довелося довго ходити лісом і його шукати.

Одна з Ольжечок
Мені найбільше запам’ятався день самоврядування, коли я стала відповідальною за приготування їжі. Треба було зварити борщ, а я поняття не мала, як це зробити. Але це ще пів біди. Пригоди почалися пізніше. Нам падала решітка, потім закрили казан так, що не могли відкрити. Зараз я згадую це з усмішкою, але тоді було зовсім не весело. Але мені допомагали інші дівчата: і фактично, і морально підтримували. Дуже їм за це вдячна.

Для Ані це був перший табір у ролі керівниці. Пластунка каже, що дуже хвилювалася, але її підтримала надійна команда.

Коли ти бачиш щасливі очі дівчат, коли розумієш, наскільки цей табір був морально і фізично їм потрібний, коли на твоїх очах вони стрімко ростуть, ти хочеш робити для них ще більше. Особливо цінно бачити розвиток дівчаток з мого гуртка “Ракети”, з якими я від самого початку (Аня).