"Долучалися люди, яких я бачив перший раз". Інтерв‘ю з головою Пласту в Іспанії

Ще до 24 лютого пластуни у Валенсії займалися волонтерською допомогою для дітей бійців АТО, сиріт та інвалідів. А після повномасштабного вторгнення ця домівка Пласту перетворилася на потужний волонтерський штаб.

В Іспанії Пласт з’явився три роки тому, але активно розвивається і діє. Засновником та головою Пласту в цій країні є Павло Сенатор.

Ми поспілкувалися з Павлом про допомогу пластунів у діаспорі, запитали про підтримку місцевих іспанців та про подальші плани.

Оформи підписку на розсилку, щоб отримувати більше новин, анонсів і звітів про діяльність Пласту у світі:

Хочу бігти для України!

— Павле, розкажи, що відбувалося у вашому осередку у Валенсії 24 лютого?

— Нашу домівку у Валенсії ми надаємо консульству з Барселони, коли в них тут виїзні прийомні дні. Тому я був з консулами, допомагав з організацією прийому. О 2 ночі повернувся додому, а о 5 ранку дізнався про початок війни і повернувся назад на пластову домівку.

*Робота на домівці у Валенсії, яка стала гуманітарним штабом*

Через консульські канали ми одразу поширили інформацію, що тут буде прийом гуманітарної допомоги: медикаменти, засоби гігієни, продукти, військові речі.

Капелан Пласту, отець Василь оголосив про це громаді. Також на мітингах на підтримку України люди дізнавалися про нас. Потім нашу роботу почали висвітлювати ЗМІ. Тут завжди було шумно, багато людей і уваги.

*Отримання нагороди. На фото почесний консул України у Валенсії Павло Гіль*

Є місцева газета, яка раз на чотири роки відзначає найкращі організації у своїй галузі. Ми отримали від них спеціальну нагороду за найкращий волонтерський рух у Валенсійському співтоваристві, до якого входять три провінції.

Зараз вже кожне місто і село має якісь свої шляхи відправки в Україну. А на початку ніхто не знав, як сортувати, кому передавати.

Люди приносили допомогу і донатили саме в Пласт, адже ми були єдиною організацією у Валенсії зі своїм приміщенням і досвідом волонтерства

Ми навіть вчили інших, як це робити. Приходили люди, які хотіли в себе налагодити доставку допомоги в Україну, але не вміли. Тоді ми їх консультували, розповідали, що не можна відправляти все у фурах насипом, бо це навантажує іншу ланку, яка потім має все розгрібати. Показували, як сортувати, відбирати.

— А хто давав гуманітарну допомогу в Пласт?

— Багато ми діставали самі, зверталися до різних інстанцій, писали листи з проханнями. Також люди приносили або зголошувалися, щоб ми в них забрали.

*Українські пластуни та іспанські скаути*

Іспанські школи майже у всіх районах Валенсії робили збори. Діти приносили кожен, що міг: підгузок, щітку, мило, шампунь. Різне. А тоді телефонували нам: “Приїдьте, заберіть, ми назбирали 20 коробок”. І ми все об’їжджали. Також іспанські скаути у Валенсійському співтоваристві збирали і приносили нам допомогу.

Українці, які працюють в лікарнях тут, домовлялися, щоб нам надавали деякі ліки, апарати штучного дихання, скальпелі, ножиці, перев’язки… Місцева влада привозила маски, бинти, одяг для медичного персоналу.

Разом з іншими волонтерами довго добивалися, щоб дістати машину швидкої допомоги

Нам це вдалося, і я з татом наших двох пластунок Ростиком перегнав до Польщі, де передали її госпітальєрам.

Люди зносили ліки, хто які мав. Ми навіть купили на домівку холодильник, суто для інсуліну. І постійно відправляли і досі відправляємо його бусами, пасажирським транспортом у різні медичні заклади. І всі навіть несли одяг, хоч ми його не приймали. Але люди ображалися, тому ми мусили брати і зараз назбирали вже 10 палетів відсортованого одягу.

Крім того, проводили тут різні акції для збору коштів, ярмарки, співали, малювали, продавали футболки.

— Як вдалося справитися з таким об’ємом роботи?

— Роботи було дійсно багато. Перші три тижні жив у пластовій домівці у Валенсії, навіть додому не їздив. На два місяці взяв відпустку на роботі за свій рахунок.

Перший місяць не випускав з рук телефон і павербанк, тому що всюди, де згадували Пласт в Іспанії, подавали мій номер. І всі, хто хотів допомогти, телефонували мені. Тому насправді це перше інтерв’ю, яке я даю за ці сім місяців.

Але я тут не один волонтер. До літа дорослих пластунів у осередку було тільки троє: я, Ірина Гевко та Галина Крохмалюк. Потім приїхала ще одна пластунка з Тернополя.

До роботи включилися батьки нашого юнацтва і новацтва. Вони тут дуже активні, завжди допомагають, спілкуються, ми разом навіть у гори ходили.

Долучалися люди, яких я бачив перший раз. Приходили і казали: “Я не знаю, що робити, але хочу допомогти Україні”

У всяких чатах українців писали, хто може прийти завантажити фуру, відсортувати, поїхати в таке-то село забрати гуманітарку. Завжди хтось відгукувався.

Я в основному вів перемовини, організовував логістику, шукав гроші на транспорт, звозив гуманітарку з різних куточків, а дівчата-пластунки і батьки контролювали весь процес тут. Від ранку і до 2 ночі ми це все відбирали, сортували, класифікували, підписували, складали аптечки.

Зараз активність трохи падає, ми працюємо тільки на вихідних і відправляємо меншими партіями.

— Але в основному до волонтерства долучалися українці в Іспанії чи і місцеві люди також?

— І українці, і іспанці. Іспанські медики, фармацевти приходили сортувати ліки. Молодь, яка чула про нас на мітингах, долучалася. Бабусі, дідусі. Дуже багато людей. Приміщення в нас маленьке, 100 з чимось квадратів, тому ми зробили чергування, щоб тут завжди було 15–20 людей.

Місцева влада, всі структури дуже відгукнулися. Почесний консул допомагав. Поліція завжди біля нас чергувала і пішла назустріч, дозволила паркувати біля домівки автомобілі, бо завжди привозили якусь гуманітарку.

Хлопці, які мають поруч майстерню-автосервіс, діляться з нами навантажувачем, щоб ми могли палети піднімати у фури.

Якось готували фуру до відправки, йде дядько по вулиці і питає: “Що робите?” Ну ми кажемо: “Вантажимо гуманітарку в Україну”. Дядько в ту ж секунду кидає торбу і стає з нами вантажити. Сусіди, місцеві, усі допомагали. Ми відчували їхню підтримку і співчуття.

Є дідусь, іспанець, який купляє 3–4 місцеві газети і вирізає з них всі новини про Україну, а потім приносить мені. Поки ми працювали щодня, то він приходив щодня, зараз на вихідних, то він кожні вихідні приносить мені вирізки за тиждень.

— Куди потім відправляли цю допомогу?

— Бувало дуже по-різному. Ми старалися вести сторінку у фейсбуку, щоб все було прозоро. Там можна побачити, що ми відправляємо, куди, з якими волонтерськими організаціями працюємо.

На початку відправляли фури щотижня. За перші два місяці сім фур пішло. І це не рахуючи малих бусів. Деякі відправляли до Польщі, де гуманітарку вивантажували місцеві пластуни і потім переправляли в Україну.

*Волонтери готують гуманітарну допомогу*

Потім місцева влада, поліція, пожежники самі до нас телефонували, що їдуть до кордону забирати українців, і пропонували завантажити їхні машини допомогою, щоб вони не їхали в той бік пустими.

Дещо з цієї допомоги роздавали біженцям, щось відправили у лікарні, військову амуніцію давали на пластові склади в Україні або адресно на передову.

Багато друзів на війні, тому ми діставали і рації, тепловізори, черевики, рукавиці, аптечки та інше

Було по-різному. Хапалися за кожну можливість. Деколи навіть пасажирським транспортом доставляли коробки.

А однією фурою ми відправили 20 тонн відсортованих медикаментів до Львова в лікарню швидкої допомоги. Коробки маркували наклейками “Пласт–Іспанія”. То потім до мене телефонували різні волонтери або лікарі і казали: “Павле, у нас ваші коробки з ліками”. І в інтернеті ще бачив багато фото військових, зокрема пластунів, з коробками з нашими наклейками.

Насправді Пласт в Іспанії — молода організація. І я не хочу, щоб видавалося, ніби перетягуємо на себе ковдру. Бо і тут, і по всьому світу, є дуже багато людей, які допомагають Україні. Але я дуже вдячний всім батькам і волонтерам, з якими ми проробили тут колосальну роботу.

— Чи був ти в Україні після 24 лютого?

— Коли все почалося, я хотів повертатися в Україну і йти на фронт. Та й досі це бажання є. Але тоді тут би ніхто не розвивав Пласт, бо я створив тут осередок. І я залишив би дітей. Дівчата-пластунки з команди і батьки дітей сказали: “Ти нікуди не поїдеш, без тебе ми не будемо збиратися”.

Тому я залишився тут, працюю, волонтерю і весь вільний час віддаю Пласту і Україні. Зараз ми плануємо розширюватися, крім двох наявних осередків, запускаємо роботу у ще п’ятьох. Роботи дуже багато.

Ми продовжуємо працювати і допомагати Україні!