Оксана Літинська — пластунка в діаспорі. Вона живе в Лондоні і очолює КПС Пласту у Великій Британії. Оксана відома як альпіністка, що піднялася на Еверест, К2 та інші вершини. Але з 24 лютого пластунка стала також активною волонтеркою медичного напрямку.
Про шлях Оксани Літинської у медичному волонтерстві, про швидкі та аптечки IFAK та про пластунів у діаспорі, які допомагають наближати перемогу України, читай далі.
Оформи підписку на розсилку, щоб отримувати новини, анонси і звіти про діяльність Пласту в різних країнах світу:
— Оксано, розкажи, як ти дізналася про початок повномасштабної війни. Де ти була в той момент, як відреагувала на цю новину і які були перші дії?
— 24 лютого я була в Африці в робочій поїздці. Зранку взяла телефон і побачила повідомлення колеги: “Оксано, ти знаєш, що у твоїй країні війна?” Це був страшний шок.
Цього ж вечора я купила квитки назад до Лондона. Удома відкриваю двері… на сходах сидить мій чоловік Денис і каже: “Поїхали, повеземо якусь допомогу в Україну”. Він — лікар. Обдзвонив колег і дізнався, що львівський госпіталь потребує новітнього переносного УЗД-апарату, щоб швидко діагностувати військових.
І вже 26 лютого ми з Денисом їхали на кордон України з Польщею. Везли УЗД-апарат і всі медикаменти, які змогли зібрати за день.
— Як розвивалася твоя історія волонтерства? Чим саме ти займалася, хто допомагав?
— На початку всі в діаспорі так хотіли допомогти, що хапалися одразу за все. Але згодом, щоб це було ефективніше, центри допомоги визначилися на конкретних напрямках роботи.
Наприклад, пластуни в Стоку і Манчестері доправляли гуманітарку в Україну, у Лідсі — працювали з біженцями. А в Лондоні одні пластуни організовували багатотисячні демонстрації, а наша команда зосередилася на медичному волонтерстві і організації логістики.
В Український клуб люди почали зносити все, що мали. Це були і незнайомці, і пластуни з інших міст, різні лікарні, організації. Клуб був повністю заповнений. Згодом Православна автокефальна церква і родина пластунів віддали нам свої два приміщення. Ми перевезли туди все, що стосується саме медицини.
До нас зверталися з різних куточків Британії, що хочуть дати допомогу. Ми організовували транспорт і в такий спосіб зібрали за перші три місяці більше 250 тонн медикаментів і обладнання. У більшості все несортоване.
“Нас, пластунів, тут було менше 10. Але кожен робив те, що вмів найкраще”
Я менеджила процеси, Леся і Денис, як лікарі, керували сортуванням ліків, айтішниця Таня розробила програму, в якій вели облік. Зареєстрували більше 3 500 коробок.
Згодом ще одна пластунка з команди Надя організувала партнерство з фондом United Ukraine Fellowship. Хлопці займаються пошуком, закупівлею і доставкою машини швидкої допомоги для України. Загалом доправили вже більше 60 швидких. Ми домовилися, що будемо завантажувати їхні швидкі нашими аптечками, іншими ліками і обладнанням. Наразі відправили вже 20 наповнених машин швидкої допомоги.
— Наскільки знаю, ви також займаєтеся тактичними аптечками IFAK. Розкажи про це, будь ласка.
— Денис, як лікар, почав тісно співпрацювати з Міністерством охорони здоров’я і двома харитативними організаціями: British-Ukrainian Aid і Ukraine Charity.
“У цих ящиках тисяча запакованих аптечок”
На сторінці British-Ukrainian Aid ми з Денисом відкрили збір коштів і зібрали близько 75 000 фунтів на медичну допомогу. Але потім чоловікові почали погрожувати якісь російські хакери, тому мусили закрили цю сторінку.
Крім цього, звичайно, збираємо від Пласту, уже близько 40 000 фунтів надонатили люди, але Пласт поки не має харитативного статусу. Ми якраз працюємо над статутом, щоб отримати цей статус, адже він дає пільги від держави.
Іноді разом з партнерами знаходили вже сформовані аптечки. А деколи закуповували великі партії окремих ліків і фасували. Загалом вийшло більше 30 000 аптечок, з яких 6–7 тисяч точно склали своїми руками.
Бувало, що після робочого дня наша команда збиралася в церкві або на другому складі, де взагалі не було опалення, і до ночі фасувала медикаменти.
— Чи була ти від початку повномасштабної війни в Україні?
— Так. Двічі. Я привезла в Україну дві машини швидкої допомоги. Перший раз їхала з двома подругами: Юлею та Русланою, також пластункою. Завантажили у швидку 800 аптечок і різні медикаменти.
Три дівчини у швидкій через всю Європу. А за нами на автовозі їхали ще три машини для потреб армії.
Оскільки з нас тільки я вмію їздити на “механіці” з правим кермом, то я була водієм, Юля відповідала за заправку машини, а Руслана — за чистоту лобового скла. Після однієї з зупинок Руслана забула його помити скло, ми від’їхали і я їй сказала про це. Вона каже: “Ой, секунду”. Буквально в цей момент рясно випадає дощ, через 5 хвилин зупиняється. Скло помите, Руслана місію виконала. Тому ми її називаємо мольфаркою.
У Києві військові чудово нас прийняли, як заведено в армії, добре нагодували і дуже дякували, особливо за машини. А цю швидку потім відправили на Лисичанськ.
“Люди з Британії розписали всю машину побажаннями для українців”
У другу поїздку вирушила з донькою Настею влітку. Доправили в Запоріжжя, в Клініку Святого Миколая, ще один швидку і 700 аптечок. Хочу подякувати фонду Nova Ukraine, які покрили витрати за пальне у цих двох мандрівках і купили другу швидку.
Зараз планую з Юлею наступну подорож до Запоріжжя.
— Чи отримували ви від військових чи медиків якісь відгуки про допомогу?
— Звичайно. Коли вони мають час, то надсилають всякі відео, розказують дивовижні історії.
“Це неймовірне відчуття, коли розумієш, що твоя робота рятує життя українців”
Мій знайомий Василь Пастух працює в Харкові хірургом невідкладної допомоги. Перші 2 місяці війни він з лікарні не виходив, постійно робив операції. Ми передали йому 2 машини: Delika і джип. Він розказував, що на Delika вони їздять туди, куди іншою машиною проїхати не можуть. Вона з 1996 року, тому не має тих очисних фільтрів і інших речей, через які машини часто ламаються. Навіть на “брудному дизелі” на ній можуть їздити і надавати допомогу.
— Скоро минає сім місяців від початку повномасштабного вторгнення. Що тебе надихає продовжувати цю роботу і далі?
— Надихають люди, які волонтерять поруч з тобою. Ми всі виходимо з зони комфорту і працюємо для України.
От кілька днів тому відправляли машину з допомогою до України. Половину завантажили ми, половину — польський центр допомоги в Лондоні. Там волонтерить одна сім’я, яка жила під Харковом. Їх окупували в перші ж дні. Вони позичили в сусіда машину і вирішили їхати в Естонію через росію.
Їм шалено пощастило, що фільтраційні табори почали організовувати буквально день після того, як вони перетнули кордон. Але в кожному готелі в росії, де вони зупинялися, щовечора стукали у двері і проводили допит. На кордоні в Естонію пропустили тільки батька, бо маленький син не вписаний в паспорт. Чоловік був змушений залишити дружину з дитиною в росії і їхати в Естонію виробляти документи. 10 днів тільки добирався. Сам, не знаючи, яка доля чекає на його сім’ю. На щастя, вдалося їх забрати.
Коли перетнули кордон, плакали і цілували землю. Вони пережили все… страх, хоробрість, відчай. І приїхали фактично без нічого. Але одразу активно включилися в роботу для допомоги Україні.
Адже як би не було важко і виснажливо, ще важче — нічого не робити. Завжди є відчуття, що ти робиш замало.
“Але коли ми переможемо, я буду оглядатися в минуле і розуміти, що таки доклала свою краплину до цієї перемоги”
Спілкувалася Софія Витівська
Без допомоги Оксани та інших пластунів у діаспорі ми не змогли б допомогти стільком нашим друзям на фронті. Нас багато, ми в різних країнах світу, але ми — єдина спільнота, яка робить все для України!
Підписуйся на розсилку новин і анонсів про Пласт у світі:
Поділитися
Оксана Літинська —
голова Пласту у Великій Британії, альпіністка, волонтерка
Схожi новини
Рішення про перенесення XXI Зборів КУПО
Детальніше
Пласт дає дітям нове коло дружби і підтримки
Детальніше
Табори і Джемборі за кордоном: як приєднатися
Детальніше
“Пласт — наша опора”: як сім’я створила українське середовище в Німеччині
Детальніше
“Страви, як делікатеси”: їжа на таборах і підтримка партнерів
Детальніше
