Чому всі пластуни – скаути, але не всі скаути – пластуни

Верховна рада 17 грудня 2019 року ухвалила закон “Про державне визнання та підтримку Пласту”.

Доопрацьований згідно з пропозиціями президента варіант отримав підтримку конституційної більшості у 316 голосів “за”.

Однак у результаті доопрацювання цей закон змінив навіть назву. Тепер він називається так: “Про визнання пластового руху та засади державної підтримки пластового, скаутського руху”.

Точно так само, як у назві, відбулись і зміни по всьому тексту законопроекту.

У законі тепер немає згадки про “організацію Пласт”, як і про будь-яку іншу організацію.

Натомість введено визначення “Пластовий рух (Пласт)”, який є українським скаутським рухом. А поруч є визначення і “Скаутського руху (Скаутингу)”.

Замість запропонованого президентом формулювання “український пластовий (скаутський) рух” всюди по тексту з’явилась якесь незрозуміле  – на перший погляд – формулювання: “пластовий, скаутський рух” (через кому, а не через “та” чи “і”).

Пропозиція президента цілком задовільняла Пласт, бо, фактично, це було формулювання про десятки незалежних організацій пластового руху, які діють по всьому світу – від Сіднея до Едмонтона, і від Авдіївки до Берегова.

Тобто юридичне визначення такого суспільного явища, як “Пласт”, яке би не перечило Конституції.

Однак воно зовсім не підходило деяким скаутським лідерам в Україні. Бо в такому разі їхня роль була підрядною, у дужках.

Після надзвичайно тяжких переговорів представники пластових організацій добровільно погодилися розширити фактичний закон про Пласт у закон, який включав би теж і скаутські організації.

Тут треба зазначити, що скаутські організації за своїми цінностями не є такими однорідними, як пластові.

Є, наприклад, польські-скаути націоналісти зі Союзу гарцерів Речі Ппосполитої, які десятки років діють в західній Україні. Один із їхніх вихованців в якості голови районної ради докладає усіх зусиль, щоб розвинути Пласт у своєму районі на Волині.

Є католицькі скаути, яких підтримує УГКЦ. Але були і є організації, які відверто реалізовують кремлівський порядок денний в Україні.

У той час, коли сотні повнолітніх пластунів-волонтерів добровільно виходили будувати та утримувати барикади на Майдані взимку 2013-2014 років, деякі лідери скаутських структур організовували тітушок (один з них переховувався відтак в Криму) та укладали з урядом Азарова-Януковича спільні програми по увіковічненню ювілею “Вєлікой отєчествєнной войни” в системі освіти Табачника.

Коли сотні пластунів-добровольців пішли на фронт, лідер – офіційно визнаної світовим рухом – скаутської організації в Україні зник у невідомому напрямку. А його рідний батько – губернатор однієї з областей РФ, до якого він ще недавно возив групи київських скаутів, організовував групи бойовиків-добровольців у так званій “ЛДНР”…

У це тепер тяжко повірити, але Пласт у 2009-2013 роках деякі скаутські лідери намагались затягнути в структуру, частини якої цілком спокійно працювали за гроші депутата Госдуми РФ (згодом він голосував за окупацію Криму), роздавали “георгїєвські стрічки”, навіть у Західній Україні.

Саме тому в оновленому законі терміни “пластовий” і “скаутський” розведено.

Саме тому для пластових організації в усьому світі було важливо, щоб закон визнав історичний внесок пластового руху (Пласту) у здобуття і розбудову Української держави.

І саме тому в законі з’явились додаткові новели про те, що “пластовий, скаутський рух” має дбати про європейську і євроатлантичну інтеграцію української молоді. А також, що державна підтримка надається лиш тим організаціям, які відповідають мовному законодавству.

Тепер про державну підтримку.

Теоретично пластові організації світу (в т.ч. у Кенії чи Аргентині – а там такі є; тобто не лише в Україні) можуть розраховувати на окрему державну соціальну програму, яка фінансуватиме реалізацію певних KPI, які згідно з цим законом, можливо, погодить український уряд і парламент.

Проте, державної програми щодо “оздоровлення дітей та молоді” немає більше 10 років, хоч відповідний закон передбачає таку можливість. А держпрограми національно-патріотичного виховання з різних причин не підтримав ані цей, ані попередній уряд.

Навіть якщо уряд дуже захоче і випише спільно з десятками пластових організацій світу окрему держпрограму, з потрібними для Мінфіну КРІ, така програма зможе підтримувати пластовий рух лише від 2021 року.

А 2020 рік – без підтримки громадянського суспільства – буде роком фінансового виживання, а не розгортання програм залучення волонтерів, які створюватимуть нові виховні частини.

Саме тому Пласт в Україні продовжує фандрейзингову кампанію на 2020 рік – і збирає 10,5 мільйонів гривень.

А після того, як у 2014 році “згорів” 50-ти мільйонний ендавмент Фонду Богдана Гаврилишина (з депозиту якого підтримувалась незалежність Пласту в України), ми маємо ще один колосальний виклик.

Якщо держава продовжить підтримувати Пласт, тепер вже як пластовий рух, то частка цих коштів мала би складати максимум 30-35% загального бюджету.

При такій диверсифікації щорічно потрібно залучати додаткові мільйони гривень, щоб Пласт як і упродовж всього свого існування, був незалежним рухом молоді. І ніколи не перетворився в одержавлену структуру.

Насамкінець зазначу, що загалом для повноцінного розгортання пластового руху в Україні та світі (включення в рух 1% українського суспільства, як це є в розвинутих країнах) потрібно близько 2-3 мільярдів гривень.

Є проста математика – 400 000-й пластовий рух, потребуватиме щонайменше 150 000 волонтерів-виховників…

Зважаючи на високу ротацію волонтерів щорічно потрібно залучати і вишколювати біля 45 000 нових добровольців. А для цього треба розгорнути мережу у 30-40 пластових вишкільних центрів (один такий центр в Бучі має пропускну здатність в рік максимум у півтори тисячі осіб).

А ще волонтерів потрібно одягнути в однострій, застрахувати, навчити пластової методики і підтримувати. Потрібні й сотні домівок для пластових занять – у кожній громаді.

Тому найбільшу допомогу Пласт очікує зараз не лише від громадянського суспільства, але і від органів місцевого самоврядування.

З цим законом чи без нього, важливо, щоб у кожній області був такий вишкільний центр, як у Бучі, створений за підтримки Київської обласної ради, мерії міста та уряду.

Щоб у кожній області діяла обласна програма підтримки пластового руху, як це вже зробила Івано-Франківська облрада.

Разом ми досягнемо мети – зробимо доступним Пласт для кожної української дитини. Бо цінностей не можна навчити, їх можна лише пережити.

А пластовий рух довів, що за свою понад 100-літню безперервну працю є найкращим середовищем, яке формує українські цінності в української молоді.

З нами Бог та Україна!

Автор: Юрій Юзич.

Читайте також на Українській Правді.