Інтерв'ю Оля Герус

Ольга Герус: “…іноді мені здається, що у мене немає нічого поза Пластом)) лишень сон 🙂 ”

Ольга Герус з чарівного та містичного міста Львів. Про Пласт вона дізналась в школі, у неї в класі було кілька пластунів. Цікаво, що на уроках української літератури з-поміж інших гімнів, які вони вчили, Ольга звернула увагу саме на гімн Пласту, який згодом став рідним для неї.

Ольго, розкажи трішки про себе. Де Ти навчалась? Де працюєш?

Народилась я 1985 року у місті Львові, закінчила бухгалтерський облік і аудит у Львівській політехніці, а згодом Управління персоналом і розвиток підприємств у Львівській бізнес-школі. Зараз працюю HR-директором у ІТ-компаній “Kromtech”.

Як відбулося твоє перше знайомство з Пластом?

У моєму класі було кілька пластунів і в 5 класі на уроці української літератури ми вивчали різні гімни, серед яких був і гімн Пласту, тоді я собі подумала: оце напевно дуже серйозна організація, якщо вона має гімн)) Ми довго шукали виховницю, аби потрапити до Пласту, і з часом таки вона знайшлась, перші наші сходини були на сходах “Шептицьких, 16”, де знаходиться пластова домівка. Пам’ятаю тоді я думала, що слово “сходини” походить від слова “сходи”.

У кожного пластуна є своя цікава пластова історія. Розкажи, будь ласка, цікаву пластову історію зі свого життя.

Коли мені було 13, я потрапила на пластовий табір “Звитяга”. Там нас готували до того, аби стати “рейнджерами”. Ми мали доволі складний рейндж скок: переходили вбрід озеро, багато бігали і мали повзати по-пластунськи, було доволі холодно. У школі в мене не уже складалось з фізкультурою і я все життя вірила, що я не дуже спортивна дитина і не можу виконувати завдання, як всі діти. Тому, коли в один момент на рейнджер скоку довелось повзти по-пластунськи доволі довгий шматок, я зупинилась і сказала: “все, я більше не можу”. Тоді у нас була довга розмова з комендантом, увесь табір побіг далі, а комендант залишився зі мною і заставив мене пройти усі завдання, як і інші учасники табору. Я повернулась у табір останньою з дуже великим відставанням від решти, але в той момент я чітко знала: “я можу, як і всі”. Через багато років ми зустрілись з комендантом того табору на іншому волонтерському проекті, де я уже була керівником, і це неймовірне відчуття єдності, яке дає Пласт.

Що є для тебе Пласт?

Пласт для мене мережа однодумців, яких об’єднують спільні цінності і бажання дати змогу дітям через гру і пригоди стати кращими і відповідальнішими, аби змінювати світ довкола на краще.

Чому Ти присвячуєш свій вільний час організації?  Що в організації тобі подобається найбільше?

Я вірю і знаю: це працює, бачу по дівчатах, яких ми з Іванкою Репетило виховували разом, бачу, як вони виросли, і кожна по-своєму змінює світ.

Яку роль, на твою думку, відіграє організація для України сьогодні?   

Творить майбутнє України.

Яким Ти бачиш Пласт через 10 років?  

Я мрію про Пласт дуже організований з побудованими і налагодженими процесами, у якому ще більше юнацтва має змогу відчути чар пластування і стати кращими.

Чим ти займаєшся поза Пластом?

Іноді мені здається, що у мене немає нічого поза Пластом)) лишень сон)) Проте недавно завдяки друзям пластунам я почала бігати  і пробігла свій перший півмарафон.

Які 5 порад ти б дала волонтерам?

Шукайте однодумців, з  якими вам комфортно працювати і розвиватись.

Не опускайте рук – за кожним розчарування стоятимуть наступні здобутки.

Мрійте буйно: іноді навіть неймовірні мрії здійснюються.

Шукайте і спілкуйтесь з людьми, які будуть вас надихати і мотивувати на більші досягнення, бо людей, які вас “заземлятимуть” і так багато довкола.

Святкуйте маленькі перемоги і хваліть себе і друзів за досягнення.

Дякуємо Олі за таке душевне інтерв’ю. Бажаємо натхнення та сил у роботі. Надихатися та надихати інших на добрі справи.

СКОБ!