Спогади про Дмитра Мудрого

“Діма залишився вірним пластовій присязі в найбільш екстримальній ситуації… Спи з миром Друже…”

Дмитро Мудрий приєднався до Пласту ще з новацтва, згодом юнакував у гуртку Фенікси у курені число 29 ім. Юрія Старосольського. Очолював і рій, і у гурток на посадах ройового та гурткового, виконував й інші діловодства. У дорослому віці був членом куреня Орден Хрестоносців.

Дмитро дуже любив пластові табори: спочатку як учасник, потім як організатор. І його не спиняло чи в Україні проходив табір, чи в Польщі — Дмитро їздив усюди.

Був дуже творчим, навчався у Київському національному університеті культури і мистецтва. З дитинства мама прививала Дмитру любов до прекрасного і розвивала акторську майстерність, Дмитро був телеведучим дитячих передач на місцевому каналі.  На пластових ватрах завжди грав на гітарі та драйвив постійною посмішкою. Захоплювався музикою, колись з друзями заснували гурт Random, де гарно проявляли себе на аматорській сцені. З дитинства батько поставив Дмитра на лижі і привив любов до гір. А ще Дмитро любив чай з різних країн, знався на різних сортах чаю.

11 березня 2021 року вдома у сім’ї Дмитра стався вибух газу. Дмитро та його батько рятували братів з пожежі, обоє отримали тяжкі опіки — 70-90% тіла. Боротьба за життя продовжувалася декілька днів, та, на превеликий жаль, Дмитра не змогли врятувати. За геройський учинок Дмитро нагороджений Бронзовим Хрестом за геройський чин, посмертно.

Друзі Дмитра розповіли свої спогади про нього.

Максим Сороківський

Ми познайомилися з Дімою на мандрівці у далекому 2009 р.Б. Він тоді якраз переходив в юнацтво. З перших наших мандрівок Діма запам’ятався мені з хорошим почуттям гумору, світлими думками і позитивом, який він вносив у товариство. Відтоді було безліч мандрівок, пластових заходів і таборів до яких Діма завжди активно долучався як учасник, організатор та інструктор. Діма був надзвичайно талановитим і креативним, він з великою радістю ділився новими ідеями з товаришами, допомагав із втіленням. Він залишився вірним пластовій присязі в найбільш екстримальній ситуації… Спи з миром Друже…

Петро Самуляк

Ми познайомились з Дімою Мудрим ще геть малими дітьми в новацтві Пласту та одразу ж стали найкращими друзями з цим кучерявим блондином. Він часто розповідав мені про те, як він знімається на телебаченні у телепередачі “Капітошка” і був для мене неначе рок-зіркою. 

Ми їздили з ним на різні табори та пластові акції та завжди спали в одному наметі. Ми спільно організовували табори історичної стилізації “Світанкові віхи” і без акторської майстерності Діми вони б не були такими захоплюючими.

Ватри, на яких Діма та Павлік починали співати, можна вважати легендарними. Ми багато тусили разом, ходили в баню та на дні народження і він завжди був готовий прийняти у Львові на квартирі зі спальниками. Тільки Діма міг на моєму весіллі танцювати повільний танець з серветкою так, щоб це запам’ятали всі гості і тільки він міг після весілля співати пісні 5nizza під гітару. Він був доброю, світлою людиною і пам’ять про нього завжди буде жити у моєму серці.

Роман Задорожний

Мені ще ніколи в житті не було так тяжко про щось говорити, писати та навіть думати. Клубок стоїть в горлі, постійно заплакані очі та задурманена голова. Моя свідомість відмовляється у це вірити…

Ми зналися з дитинства. З такого раннього, маленького дитинства, коли ви бавитесь у одній пісочниці чи катаєтесь на гойдалках у дворі. Але коли у вас різниця у віці між 6 і 1 рочком, то якби разом в одній пісочниці не побавишся. Я б навіть сказав, що ті перші роки нашого знайомства ми швидше просто знали про існування одне одного. 

Частіше ми почали перетинатися вже у трішки старшому віці, коли разом з Павліком прогулювали школу в комп’ютерних клубах (був такий період в житті — каємось!) і він притягував Діму з собою. Тоді в мене, здається, уперше з’вилася думка, що круто коли завжди є з ким пограти у відеоігри. І він дуже любив грати і дуже отримував задоволення, коли десь вибирався з нами, а ми обійшли тоді всі (Від Аркади до Вірджина). 

Потім якось ми всім двором опинились у Пласті. Діма був наймолодший, то він трохи випав з “тусовки”. Але його мама, Олена Мудра, не давала йому розслаблятись: гуртки, ведення дитячої передачі “Телевітамінки”, музика – одним словом, курс молодого творчого бійця по інтенсивній програмі Дмитро пройшов.

Далі я набрав рій, і за збігом обставин Діма опинивсяу у моєму рої. Я не пам’ятаю особливо того періоду, пам’ятаю лише, що тоді в мене з’явився щороку обов’язок окрім тих таборів, на які мені хотілось їздити ще й на новацький табір зі своєю бандою малюків…

Табір на Одещині, мені 16 — їм 10-11. Заняття у воді. А ми ж були крейзі. Придумали гру — я заходив по груди, потім присідав, а малі вилазили на плечі. Я вставав, а вони в той момент відштовхувались, щоб вилетіти як торпеда в сторону глибини. Вилетів Діма як торпеда, і ще й правильно “на щучку” пірнув. Пройшло 10 секунд — не виниряє (насправді пройшла напевно 1 секунда, але коли ти розумієш що ситуація стрьомна — то час йде інакше). Я починаю розмахувати руками й ногами пробуючи зловити його десь в воді. А він виниряє за мною метрів з 5 позаду зі сміхом з якоюсь мушелькою, і каже, яка мутна вода і що він нічого там не побачив, тільки от ту ракушку. Тоді в мене, здається, з’явилась перша сива волосинка.

Табір Світанкові Віхи. Частина Феніксів залишається на стійці. Вертаємось з наради, а вони сидять і куняють біля ватри. Сідаю біля них — вони щось дуже в’яло, позіхаючи підкидують у вогнище. А я ж Мерлін, мушу їм якісь історії про лицарів, круглий стіл і магію порозказувати. І на словах “зараз буде магія” (мені здається я хотів крикнути і якось налякати їх, чи ще щось зробити) ті дрібки (сухостій чи сіно), які вони підкидали в жар спалахують, загоряються і появляється купа світла, яка за дві секунди згасає. Я не розгубився, і сказав: “Якщо навчитесь також так робити, то я завтра навчу вас як таке робити без вогню і жару, тільки силою думки”.

Наступного дня, Діма розказував як спочатку вони пробували, нікому крім нього не вдавалося, але вони вдосконалювались, передавали ці таємні знання від стійки до стійки. Він мав класний талант розказувати історії, особливо коли був на емоціях. Вже лунав свисток, а він ще на ходу договорював, що він ще не до кінця готовий, але може завтра ще трішки потренується і буде готовий…

Далі були ще десятки таборів, занять… ніколи не забуду як ми здавали точку “Пропливе 50 метрів”. Це було болотце-озерце, де тільки попри берег можна було ногами дістати до дна. І мало воно не 50, а десь 100 метрів. І коли ми перепливали, то рівно посередині річки Дімі щось збило приціл, і він повертається на 90 градусів і пливе вздовж того болітця в сторону камишів. Поки я його наздогнав, перенаправив, і ми успішно проплили вже десь 200 метрів, у мене з’явилась друга партія сивих волосків. А він як ні в чому не бувало (майже не захекався) вийшов на берег, і каже: “То шо, я здав?”. Та це вже був класний вік. Різниця між 20 і 15 ще відчувалась, але то вже були такі братські стосунки, коли ти хочеш щось навчити, показати, подати гарний приклад, але й одночасно залишатись своїм. 

Час йшов і вже не ми робили табори для Діми, а Діма почав організовувати їх. Це вже були гарні вечори після ватри, чаювання/кавування, обговорення книг, музики… Я завжди був вимогливим до себе, а відповідно і до хлопців. І часом так злився, коли бачив в них потенціал, а вони витрачали свій час на щось інше.

Пам’ятаю, як вони з друзями створили гурт, навіть виступали й змагалися з іншими аматорськими гуртами на конкурсах. Гордість просто розривала. А потім як ми почали співати їхню пісню на наших таборових ватрах. Пам’ятаю, як Діма завжди любив експериментувати з їжею і те, що посада кухаря (або інтенданта) в нас апріорі була за ним…

Ех, Діма, скільки ми ще не поговорили й скільки тем не підняли… Я так і не навчився грати в го. Ту єдину партію, що ми грали в Любліні в “пентхаусі” ти розгромив мене, і я вже не відіграюсь. Старенький, (так ми звертаємось один до одного з Феніксами), ти прожив прекрасне, хоч і дуже коротке життя! Нам тебе дуже не вистачатиме. Ти не зламав своєї присяги, а це гідне неабиякої поваги! Наша справа — вберегти пам’ять про тебе! Дякую за все, і вибач — якщо щось не так…

СКОБ!

З Хрестом і Мечем!

Юрій Поліщук

Важко і сумно це все сприймати, а ще якось зовсім нереально і несправедливо. 

Я не знав Діму дуже близько, але всі ті пластові курінні тусовки дають відчуття десь між двоюрідним дядьком і троюрідним братом.

Пробую згадати, що я про нього пам’ятаю і перше, що приходить на думку, це Свято Весни. Дімі було десь приблизно років одинадцять-дванадцять, а з ним ще 7-8 таких самих перспективних пластунів в комплекті приїхало. По стандартній схемі все, що діти мали з собою в дорогу, вони з’їли в п’ятницю вечором. На ранок суботи виникла певна проблема зі сніданком, а точніше з його відсутністю (майже для всіх це було перше Свято Весни і відповідно виходило таборувати не зовсім так як хотілось). І тут серед всіх голодних виходить Діма і каже: «Все. Я буду варити обід». Почав він займатись  тим обідом десь коло одинадцятої і шаманив над казаном години чотири чи навіть п’ять. З ним ще був змінний сушеф, який постійно бігав по дрова. Іншої допомоги йому не треба було, він всіх вигнав з кухні, щоб не заважали. 

Неймовірно, але факт — обід навіть з’їли під час вечері. І мені здається, що поки він готував, то нічого на світі не відволікло б його від казана. То було круто для його віку за то взятись.

Він був практично на всіх курінних таборах  і мандрівках і я не пам’ятаю, щоб йому щось колись не подобалось. Тільки один раз на першому курінному таборі як для мене, так і для Діми, коли програма трохи з’їхала і ми пробували її «догнати» після вечері, то оце його трохи нервове «Давай швидше в’яжи!!!! Де саперка!!! Я ше сьогодні спати хочу!!!!!» сприймалось як колискова.

Весь час, що я його пам’ятаю, він мав свій власний погляд на речі, десь може той погляд здавався надто творчим і своєрідним, але Діму то точно не хвилювало.

Дуже шкода і дуже сумно…

З Хрестом і Мечем.