Юнацькі виховники – як бути наставниками й друзями одночасно?

Юнацькі виховники в Пласті — не просто наставники для дітей, віком 11-18 років. Це ті, хто переживають яскраві моменти пластування разом зі своїми вихованцями, сприяють і радіють їхнім досягненням, постійно розвиваються. Як поєднувати дружбу, наставництво й власний розвиток розповіли Єгор, Аня і Катя — виховники з Сєвєродонецька, Кропивницького й Івано-Франківська. Гортайте вниз і читайте все у публікації.

ЄГОР ВЕТРЯК
(Cєвєродонецьк, Луганська область)

Моя станиця Сєвєродонецьк – найбільший осередок Пласту в Луганській області. При тому, що нас – пластунів – є не дуже багато, всього 25, з них 5 старших, які займаються вихованням молоді й організацією подій для них. Свою виховницьку діяльність я почав після табору «Життя в Пласті» і вже встиг завершити заняття з одним гуртком (хлопців 16-17-ти років) і набрати новий віком 11-ти років. Кожного тижня ми проводимо сходини (щотижневі заняття пластунів), часто їздимо в мандрівки й на табори.

Звісно, паралельно з наставництвом для дітей, як і кожен інший пластун, я долучаюся до організації пластових заходів у нашому місті. Іноді на всю діяльність можу витрачати й по 10 годин на тиждень, але заради тих емоцій, вражень, знань, практичних навичок, можливостей і друзів по всій Україні, що дав мені Пласт, я готовий вкладатися ще більше.

Важко навіть описати, яку радість приносять досягнення юнаків, коли вони з посмішкою згадують всі подолані перешкоди, або роблять добрі вчинки. Якось мій юнак став «зіркою» Пласту в Facebook. Пам’ятаєте, допис про пошук хлопця з нічного потягу Львів-Одеса?

Спершу важливість виховників, можливо, й не дуже помітна, та з часом приходить розуміння: якщо робити маленькі зміни в своєму оточенні, то можна покращити й всю країну. Керуючись цією думкою, ми хочемо більше поширювати Пласт в Луганській області. Так, починаючи з весни, ми з іншими виховниками їздимо в сусіднє місто Лисичанськ і проводимо заняття для хлопців там. Маємо амбітну ціль – створити перший курінь в Луганській окрузі. 

Не бійтеся ставати виховниками. Якщо  ще не наважилися, то маю декілька порад:

* Спробуйте!

* Не бійтеся невдач і труднощів, вони завжди будуть;

* Будьте відповідальними;

* Ставайте не лише виховником, а й другом для свого гуртка;

* Будьте прикладом і виконуйте самі те, що вимагаєте від дітей. 

Я мала змогу вступити в Пласт аж тричі й лише під час навчання в Українській Академії Лідерства, після постійного спілкування з пластунами (а в Миколаївському осередку УАЛ їх було аж 15), зрозуміла, що дуже довго я втрачала цю можливість. Відразу долучилася й почала активно пластувати в Кропивницькому. Спершу я вагалася, чи набирати гурток, але в листопаді вже займалася з 8 дівчатами.

Для мене юнацтво – це життя. Життя не моє і не як процес, а життя як емоція. Тобто ти займаєшся з юнацтвом, вибиваєшся зі своєї шкарлупки, рутини, роботи, навчання, бачиш як вони ростуть, як розвиваються. Я відразу уявляю листочки, які пробиваються крізь землю до сонця. Вони постійно рухаються, не можуть сконцентрувати увагу, вони дивляться всюди, бачать все. У них живе життя.

Якийсь час я думала, що виховництво – це просто цікаво, та нещодавно я зрозуміла, наскільки глибоко до них прив’язалася. Я побачила, які зміни відбулися в них і в мені. Цих дівчат, віком 12-13 років, я бачу абсолютно свідомими. А що найголовніше – ми стали подругами. Вони кожної нашої зустрічі навчають мене іншому розумінню речей. Нещодавно, коли я брала в них невеликі інтерв’ю для нашої Instagram-сторінки гуртка «Інгульські видри» і їхні відповіді дали мені зрозуміти, наскільки дівчата виросли за рік.

Ідеальної виховниці не має і не має бути. Діти в першу чергу намагаються тебе розкусити, випробовують кордони. Якщо у виховників нема своїх недоліків, то з ними стає нудно. Виховниця має бути ідеальною у своїй неідеальності. Вона має бути справжньою і схожою на дітей. Класно, коли ви зможете дружити, навіть коли тобі 40 років, а їм – 11.

Я щаслива, що, завдяки  Пласту, відчуваю причетність до чогось великого, можливість приносити користь іншим і передавати пластову іскру добра далі.  Я потрапила в Пласт ще в 11 років. Я тоді так захопилася презентацією, яку нам проводили в школі, що майже відразу поїхала на свій перший пластовий табір.

З 15 років я була новацькою виховницею, а коли настав момент переводити дітей в наступний віковий етап, не знайшлося наставниці, яка б ними опікувалася. Аби запал до Пласту в очах дівчат не згас, я продовжила свою виховницьку діяльність з ними, щоправда вже в юнацтві.

Також велика мотивація – бути в оточенні таких класних людей, поруч з якими ти постійно розвиваєшся, вчишся чомусь новому, збагачуєшся досвідом, який знадобиться в житті. Окрім дівочого виховництва, я ще є виконуючою обов’язків зв’язкової, гніздовою і частиною юнацької булави. Протягом року я менторю юнацтво щодо організації заходів в Івано-Франківській станиці, а також сама роблю проєкти. Зокрема влітку долучаюся до організації таких таборів як «Золота Булава» й Крайовий Вишкільний Табір. Тож, іноді бувають тижні, коли щодня приділяю час Пласту. Поза тим я навчаюся в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника на кафедрі соціальної педагогіки, беру участь в КВН і є частинкою студентського самоврядування.

Мої юначки стали для мене найбільшою мотивацією пластувати в старшому віці. Спостерігати за розвитком дітей, їхнім ростом і досягненнями дуже натхненно. Ти розумієш, що твоя праця і вкладений час не є марними.

Виховники є одночасно друзями і вчителями для дітей у Пласті. Саме вони знайомлять їх з організацією, підтримують протягом усього пластового шляху, навчають і як розпалити вогонь у природі, і як знайти спільну мову з однолітками. У середньому пластові наставники віддають понад 4 години щотижня свого вільного часу на виховання дітей, зате для їхніх вихованців це – безцінно. Ми писали раніше як це бути новацькими виховниками і опікуватися молодшими дітьми, сьогодні ви дізналися про юнацьких, а зараз можете стати виховником і самі – бути “супергероєм” для молодших пластунів. Приєднуйтеся!

Авторка: Надія Білецька