Рік без «Франка». Спогади про вихованця Пласту – Марка Паславського

Сьогодні, 19 серпня виповнюється рік як в боях за Українську землю загинув вихованець Пласту в США – Маркіян Паславський. «Франко» став першим і, на жаль, не останнім пластуном, що поклав своє життя в цій україно-російській війні.

Цікавим є те, що Марко перед тим, як зголоситись добровольцем до батальйону «Донбас», офіційно прийняв українське громадянство.

Прес-службою Пласту вдалось зібрати кілька спогадів про Героя від різних людей, які з ним перетинались в особистому житті. Важливо, щоб згадки про його діяльність збереглися для майбутніх поколінь, тому цілком ймовірно, що цей допис доповнюватимуться новими спогадами. А зараз пропонуємо Вам прочитати перших п’ять (оригінальну мову залишаємо):

Надія Гайвас, подруга з дитинства:

Я ходила до школи з Маркіяном, але були в різних класах. Ми відвідували заняття парафіяльної школи св. Івана Хрестителя в Нюарку Ню Джерзі. Після навчання я поверталась додому в ту саму сторону що Маркіян і часто ми йшли разом та просто спілкувалися. Ми були малі, бігали, тішились що йдем додому. Маю велику пошану до Маркіяна. Ми в діаспорі всі виховувались бути Українцям, але Маркіян дісно був готовий віддати душу, тіло за свободу і показати що ми браття з козацького роду.

Роман Орищенко, пластун, активіст “Самооборони Майдану”, координатор центру допомоги добровольцям:

З Марком ми вперше перетнулись у 2010 році коли його сестра із сином прибули на крайовий кінно-спортивний табір “Герць” в Україну. Після таборування вони повернулися до США. Я як комендант пообіцяв передати їм футболку і шаровари учасників табору. Мав це зробити через Марка. Так ми і познайомилися.

Зустрілися ми на Майдані Незалежності. Передав йому обіцяне на що Марко подякував. Потім з ним спілкувались про табори, пластування в Україні і в діаспорі.

Згодом ще не раз перетиналися, в основному в центрі Києва. Віталися та коротко проговорювали думки щодо Пласту, України та майбутнього загалом.

Якось ми вкотре біжучи кожен по своїх справах знову пертнулися на Майдані Незалежності недалеко від пам’ятника Архистратигу Михаїлу. Розпитали один в одного, що як чим хто займається заговорили про економіку України. Він зауважив, що в Україні тяжка фінансова ситуація бо багато в яких сферах тотальна корупція. Зокрема під час розмови він звернув увагу на чоловіка, який біля нас зі сторони банку. Марко сказав, що це довірена особа якогось олігарха і мабуть знову йде в банк проводити махінації. Ми з ним говорили ще певний час про можливості економічного підйому України якщо буде змінена фіскальна система і налагоджена монетарна політика. Проте на це піде дуже багато часу. Тоді Марко справив враження потужного фінансиста, який знає про що говорить.

Востаннє бачилися біля фунікулера на Поштовій площі на початку літа 2014 року. На його питання де я зараз – відповів що у «Самообороні Майдану» допомагаємо добровольчим батальйонам і військовим у зоні АТО. Він сказав, що теж зараз бореться разом з Україною. Далі попрощалися, бо Марко поспішав на зустріч.

Згодом, вже на пластовому порталі я побачив, що він в батальйоні Національної Гвардії України “Донбас”.

Потім звістка про його загибель під Іловайськом.

Для мене він Українець, Герой, який став до бою за державу будучи народженим і живучи у діаспорі та повернувся у тяжку хвилину на Батьківщину, повернувши українське громадянство та склав життя на жертовник перемоги над російським окупантом.

Тоді додалося ще більше впевненості що ми обов’язково переможемо якщо всі українці і в державі і за кордоном стали до бою проти московської орди.

Макс Левін, фотокореспондент:

Познайомились з ним ще в Попасній. Я і Маркіян Лисейко як фотокореспонденти прийшли до школи, де жив батальйон «Донбас». Нас відправили на третій поверх, щоб поселитися, адже там були ще вільні місця в кімнатах. В одному з приміщень дислокувались розвідники. Сказали «Та йдіть до нас, будете з нами жити!». Серед них був і Марко. При знайомстві представився позивним «Франко». Одразу було чути його своєрідний акцент, смішно лаявся українською мовою. Це був суміш суржика і англійських слів, разом це звучало якось дуже вишукано. З ним ми спілкувалися кожного вечора аж до ночі. Франко сам підходив до нас і питав, що в світі коється, заходив в інтернет, цікавився політичними новинами. Аналізував разом з нами останні події. Не зважаючи на всю цю геополітику, на всі ці глобальні течії, навіть на те, що ці події комусь вигідні він вважав, що все одно треба особисто захищати Україну зі зброєю в руках. І це було йому за честь.

В батальйоні майже всі говорили російською, але Франко спілкувався українською. Інколи він забувався і вставляв потрібні слова англійською. Цікаво, що з ним можна було спілкуватись вільно на будь-які теми.

Паславський відрізнявся в батальйоні. Помітно, що в нього був військовий вишкіл, через його організованість. Якщо він десь йшов з кімнати, то постійно доповідав, що йде туди-то і повернеться через стільки то хвилин.

До нас він ставився як до своїх, бо ми спілкувалися з ним не як журналісти, а як побратими. Та коли приїздили кореспонденти, то Франко старався цей час перебути в кімнаті, щоб не давати ніяких інтерв’ю і коментарів. Казав, що журналісти знову все перекрутять, напишуть так як потрібно їхнім власникам. Він точно не хотів світитися і хизуватися, що мовляв дивіться який я класний хлопець.

Хлопці з розвідки відносились до Франка дуже по доброму й душевно. Він ж ставився до них як до дітей, адже був старшим у віці і мав більший досвід серйозної сержантської школи. Завжди багато радив бійцям, стверджував, що в нас у армії не є порядок яким він би мав бути, але він один, нажаль, нічого змінити не може. Проте готовий воювати як рядовий і таким чином внести свій вклад у перемогу.

Якось за тиждень до загибелі ми спілкувались в Курахово і Марко сказав, що відчуває наближення серйозних боїв. Стверджував, що можливо не доживе до того часу коли увійде до Донецька. Жартував, що якраз по його бізнесу в Донецьку деякі люди мають перед ним борги і він переживає, що йому їх так і не повернуть. Про Пласт він згадував коли спілкувався з Маркіяном Лисейком, бо той теж був пластуном.

Володимир Максимів «Макс», розвідник батальйону спецпризначення «Донбас»:

Всі бійці Франка дуже любили, через його в якійсь мірі екзотичну вимову. Він навіть лаявся дуже смішно. Намагався інколи з ним говорити англійською, хоч це не завжди виходило.

Франко не афішував звідки сам. Не розповідав про це. Хіба що якщо його дуже випитували. На нарадах ми обговорювали наші бойові дії і тут було помітно, що він має якийсь військовий досвід, але про це своє минуле особливо не згадував. Часто ми запитували в нього, мовляв ти ж успішний бізнесмен навіщо тобі це все, ця війна, ця країна. На це він просто мовчав і посміхався. Цього було нам достатньо. Це була вичерпна відповідь.

Вадим Гайдін «Мастєр», батальйону спецпризначення «Донбас»

Состав нашего отделения был такой: Алексей Фокин «Заноза», Игорь Сухов «Немец», Максим Финогин «Лекс», Александр Молчанов «Гамлет», Вадим Гайдин «Мастер» и Маркиян Грегори Паславский «Франко».

Мы спали, ели, воевали вместе. И в бою и в быту, всегда были вместе. И погибали тоже. Меня с Франко в том бою накрыло одной гранатой с вражеского АГС. Он фактически прикрыл меня собой.

На смерти Франко многие хотят себе бонусов заработать. и вояки наши и журналисты. Многое, что пишут не правда.

 
Спогади зібрав ст. пл. Тарас Зень, ЧоК

Ідея ст. пл скоба Петра Задорожного, ОЗО

Фото Маркіяна Лисейка та Макса Левіна

Графічне зображення ст. пл. вірл. Марічки Павлишак, БунТ